Жов 14, 2012 - Новини    Прокоментуй!

Сергій Лук’яненко, автор “Нічного дозору”: Перечитувати свої тексти – що їсти своє м’ясо


Сергій Лук'яненко, автор "Нічного дозору": Перечитувати свої тексти - що їсти своє м'ясо

Письменник розповів, як із психіатра став фантастом, чому читачі – на стороні зла, а менеджерів тягне в магію, що буде з людством через 50 років і чи станеться кінець світу.

- Сергію, ви у Криму рідкісний гість, але ж багато фантасти і езотерики вважають його місцем сили, впевнені, наприклад, що під горою Аю-Даг – космічна база, куди прилітають НЛО.

– Дуже може бути. Місце це прекрасне, незвичайне. Може, навіть інопланетяни приїжджають відпочити … Я бував в ранньому дитинстві в Сімеїзі, правда, зовсім цього не пам’ятаю. А будучи вже дорослим їздив на всесоюзні конференції письменників-фантастів в Ялті. Був там двічі взимку. Ялта була такою – не зовсім для відпочинку.

- Постапокаліптичний пейзаж?

– Ні, скоріше, вона була такою, як у фільмі “Асса” – пальми в снігу, зима – дуже забавно. Але залишилися приємні враження.

- Вам ніколи не приходив в голову небудь кримський або український фантастичний сюжет, як, наприклад, Аксьонову, який “перекопав” перешийок, відділив півострів від материка і, тим самим, змінив його долю?

– Другий “Дозор” ми писали в співавторстві з українсько-російським письменником Володею Васильєвим, який живе в Миколаєві. Власне, після цього Володя написав ще книгу “Лик Чорної Пальміри”, де діють якраз люди з українського дозору, правда, частина дій відбувається в Санкт-Петербурзі. А зараз, наскільки я знаю, він хоче написати книгу, де частина дій буде відбуватися на Україні. Ось йому і карти в руки.

- А взагалі фантастику на політичні теми пишете? Адже там можна все і завуалювати, і гранично зрозумілим зробити …

– Свою думку про політику я висловив у книзі “Осінні візити”, яка була написана ще років 15 тому. З тих пір нічого принципово не змінилося, крім антуражу. Частина дій там якраз відбувається на Україні (відповідно до сюжету і до Сталіна, і до Олександру Македонському, і до Наполеона підселяли візитерів – двійників, що символізували владу і воювали за верховенство в світі з добром, знанням, творчістю, розвитком та іншими сутностями – прим. авт.)

- Ви адже спочатку працювали психіатром. Напевно були серед пацієнтів такі, що вважали себе вампірами, магами. Сюжети стали придумувати на цьому етапі?

– Ні. Одне з іншим не пов’язано. Я взагалі чув, що за мене пишуть мої пацієнти. Подібні хворі у мене були, але такого роду марення, як правило, дуже примітивний. Фантастику я любив з дошкільного віку, стати психіатром ж вирішив в середніх або старших класах. Це було скоріше інерційне рішення, тому що в мене батько – психіатр. Взагалі, я мріяв стати режисером, але навіть побоявся намагатися їхати в Москву, пробиватися. Тверезо все оцінивши, вирішив, що буду лікарем. Але бажання створювати свої світи перемогло, і знайшло вихід в такій формі – не в режисурі, а в написанні книг.

- Хто з героїв ваших “Дозорів” – це ви?

– Звичайно, Антон Городецький. Завжди головний герой, особливо, якщо ти пишеш від першої особи, це твоє відображення. Тут, правда, виникає питання, схожим Чи ти це відображення зробиш, що даси йому від себе, а що – від інших. Я, коли пишу, просто намагаюся уявити себе в інших обставинах: коли б я виріс в такому світі, в такому середовищі, яким би я міг стати. Береться власний характер і перекладається на якісь вигадані обставини. Як говорив Гюстав Флобер: “Пані Боварі – це я”. Абсолютно чесна фраза.

- Багатьом ваші “Дозори” подобаються тим, що сучасне життя ви поділили на чорне і біле – відразу видно, хто хороший, а хто – поганий.

– Навпаки. Тільки в перших книгах для Антона Городецького все просто: є темні, а є світлі. А далі він починає розуміти, що існує якесь подібність між темними і світлими, що добрі надходять по-злому, а злі – по-доброму. Я, насправді, намагався написати книжку саме так, щоб не було жорсткої межі між добром і злом. Намагався донести думку, що темні – не злі. Темні – егоїсти. А світлі – альтруїсти. І ось тут вже егоїзм може змусити піти на добрі справи, лише б було зручно і комфортно. А альтруїст здатний на будь-які злодіяння і буде для себе їх виправдовувати великим благом для людей. Так що тут все трохи складніше.

- Ось ви як психіатр скажіть, чи вибирають люди самі, на якій їм бути осторонь, або вони в основі своїй або злі, або добрі?

– Є люди більш схильні до добра, а є – до зла. Навіть якщо подивитися на групу в дитячому садку, можна побачити і тих, і інших. Очевидно, це закладено навіть не вихованням, а природою. Але людина здатна компенсувати якісь свої закладені особливості і або давати волю своїй темній стороні, або пригнічувати її.

- Чому взагалі сучасні люди так люблять фантастику?

– По-перше, це література ескапізму, втечі у вигадану реальність. Людям хочеться втекти в якісь придумані світи, де все буде краще, зрозуміліше, справедливіше. Звідси вся ця література про “попаданцах” – тих, хто потрапляє в інші світи, в минуле чи майбутнє. І дещо інший варіант ескапізму – література про сталкерах. Тут принцип інший: все в світі погано, неправильно, начальство не любить, дівчата не дружать, але в світі відбудеться “великий бум”, і тут всі побачать, який я крутий – мені б тільки автомат Калашникова і тоді я всіх “переможу”.

- Але в Дозорі-то все інакше – чарівництво приходить в сучасну Москву.

– Це теж ескапізм, але в тому варіанті, який можна назвати “двері в стіні”. Була розповідь Уеллса про людину, який виявив таку двері: якщо її відкрити, можна потрапити в інший чудовий світ, а виявити її можна в різних місцях. Дозори – це, по суті, як раз про двері в стіні: навколо нас є чарівний світ, ми до нього не допущені, і ми його не знаємо, але якщо тобі раптом скажуть: “Ти наш, ти інший”, – будеш допущений до великим таємниць і станеш чарівником. І ти вже не звичайний менеджер Вася Петров, який на роботі втюхує пилосос подорожче покупцям, які хотіли б купити подешевше. Насправді, ти великий маг і чарівник.

- Як думаєте, більшість читачів представляють себе на стороні світлих або темних?

– Вони, звичайно, співпереживають Антону Городецькому, але більше симпатизують темним. Більшість моїх читачів – молодь, для якої більш приваблива ідеологія темних. Її суть: “Я – найкращий, але весь світ проти мене. Я унікальний, і всі навколо мене не варті”. Це якраз підліткова ідеологія. Якщо звертатися до класики, то це ситуація Тома Сойєра, який, напроказіть, сидить і думає: “От зараз потону в річці, і всі будуть жалкувати і скажуть, який я був хороший”. Це юнацький максималізм, його просто потрібно прожити. Плюс до цього ті ж вампіри – це дуже романтичні персонажі. Раніше-то все було зрозуміло: вампіра потрібно зловити і забити йому кілок у груди. Зараз же це такий страждаючий незрозумілий чоловік. Так, він трохи смокче кров, але нікому нічого поганого не бажає – це лише особливості його організму. До того ж він красивий, вічно молодий, швидко бігає, літає, володіє масою знань.

- Чому фантастику вважають літературою другого сорту?

– Тому що пишеться і видається дуже багато, м’яко кажучи, нісенітниці. Є такий закон американського фантаста Старджон, який свідчить, що 99% будь-якого явища – дурниця. Власне, це застосовне до будь літературі. Але фантастика більш тиражні, тому вся ця нісенітниця на увазі. Якщо відкрити дев’ять з десяти книг, це буде жахлива, приголомшлива, запаморочлива галиматья. Вона може бути про космічних прибульців, про вампірів, про хлопчика-чарівника в окулярах – про що завгодно. Інше питання, що якщо ми візьмемо десять сучасних прозових книг, то дев’ять із них теж будуть повною нісенітницею. Але оскільки ці книжки видаються крихітними тиражами, їх ніхто не знає.

- Кого ви самі читаєте з сучасних вітчизняних фантастів?

– З українських, в першу чергу, Марину та Сергія Дяченко. З російських: Олександра Громова, Володимира Васильєва, Леоніда Каганова, Михайла Тирін, В’ячеслава Рибакова, Святослава Логінова.

- Ви спілкуєтеся з письменниками з інших цехів? З Пелевіним, Акуніним?

– У нас є більш замкнута, але активна і жива фантастична тусовка. А ось контакти з великою літературою мінімальні. Велика література декілька гидує фантастикою, підкреслюючи, що ця література несправжня.

- А чим займаються фантасти, коли збираються разом?

– Ну, про прибульців ми точно не розмовляємо (сміється). Займаємося тим же, чим і всі люди: п’ємо чай, розповідаємо анекдоти, сперечаємося про політику. Про роботу мало хто говорить, хіба що ділимося враженнями про те, який видавець гірше або краще.

- На яких книгах ви виросли?

– Кліффорд Саймак, Айзек Азімов, Роберт Шеклі, Артур Кларк. З наших, в першу чергу, брати Стругацькі, Кір Буличов, Віктор Колупаєв.

- Про що була ваша перша фантазія, перенесена на папір?

– На першому курсі інституту я раптом вирішив, що потрібно починати писати, бо дуже мало фантастики можна було взяти і почитати, мені її самому не вистачало. Перший мій розповідь називався “За лісом, де підлий ворог”. Враховуючи, що він був написаний у 18 з половиною років, а видається до цих пір, я вважаю, що це був непоганий розповідь (за сюжетом, багато років загін військових стріляє по ворогові, який знаходиться за лісом, і якого ніхто не бачив. Його таємницю їм відкриває мандрівник – ніякого підлого ворога немає, а снаряди, що посилаються за ліс, відштовхуються від захисного поля, встановленого самими ж військовими над старими складами, і летять назад, прийняті за відповідь стрілянину).

- Ви перечитуєте свої давні тексти?

– Ні, я цього уникаю. Відразу виникає якесь моторошно незручне відчуття. Я в цьому відчуваю щось глибоко протиприродне. Це все одно що, зголоднівши, відрізати від себе шматок м’яса, підсмажити і з’їсти. Можу прочитати текст, щоб поправити ще до видання. А коли він перетворився в книгу – вже не читаю.

- Ви містична людина?

– Ні.

- Так відьом не буває?

– Бувають, напевно, але в них навряд чи є щось чарівне.

- Ви ж віруюча людина. Вас священнослужителі не дорікали, що після тих же дозорів люди почали вірити в чари, ходити до ворожок?

– Начебто, навпаки, в “Дозор” намагався показати, що 99% всіх ворожок – це шарлатани. Я розумію, що деякі люди готові навіть художню книгу прийняти за істину, тому перестраховуються. А священики теж бувають різними. Серед них є злегка фанатичні, які, напевно, щось би мені висловили. Ті, з якими я спілкувався, не висловлювали і навіть просили підписати книжку для себе або для дитини. Нормальні люди все розуміють нормально.

- Якщо продовжувати історію “Дозорів”, в самій останній книзі переможе добро чи зло?

– Думаю, що остаточно не може перемогти ні те, ні інше. Якщо звертатися до християнства, цього не може бути, тому що зло є в природі людини. По крайней мере, в наших силах – зменшити його зміст.

- Який ваш рецепт боротьби зі злом у собі?

– Перш за все, поступати з людиною так, як хотілося б, щоб чинили з тобою. Думати, перш ніж робити. Намагатися критично ставитися до тих ситуацій, коли тобою маніпулюють.

- Ви б хотіли, щоб ваші твори включили до шкільної програми?

– Ні, не потрібно! А то читати мене будуть менше. Хоча дещо проходять на уроках, але як якесь позакласне читання. Я коли школу для сина обирав, завуч не знала, хто я. І раптом в одному з кабінетів виявив на дошці “Чому Недотепа зовсім не недотепа, або образ Трікса в романі Лук’яненка” Недотепа “. Я дуже довго сміявся. Завуч не могла зрозуміти, в чому справа, і довелося зізнатися, що я і є автор. Виявилося, що книжку розбирали в старших класах як позакласне читання.

- Ви якось захищаєте свої твори від піратів? І чи можливо в принципі з ними боротися, або ми повертаємося в допушкінскіе часи, коли на літературі ніхто не заробляв?

– Якщо й повернемося, кількість письменників різко скоротиться не по числу графоманів, а по числу тих, хто якраз збирається серйозно займатися літературою. Я вживаю заходів, брав участь у якихось листах і петиціях до президента з проханням врегулювати це законодавчо. Проводяться якісь акції, юристи подають в суд на нелегальні бібліотеки. Але ця боротьба, по суті, безглузда. Перемогти піратство можна лише державними заходами – і дуже жорсткими. Але для держави це далеко не першочергова проблема.

- Але хороші видання коштують дуже дорого. Якщо книги не можна буде знайти в мережі, читання багатьом стане не по кишені.

– У 90-ті роки книги доже були дорогими у порівнянні з рівнем доходу більшої частини населення. Але вони видавалися і продавалися. Зараз же, на жаль, все це часто йде в інтернет, причому, саме в піратські бібліотеки. Це дуже сумно. Якщо відомі письменники, на кшталт мене, ще можуть якось справлятися, то початківцям дуже важко.

- Коли ви в останній раз купували книжку?

– Кілька років тому. Це був роман Террі Пратчетта “Коли ми були дельфінами”.

- Ого! А що ви з тих пір читали?

– Електронні книги.

- Як вважаєте, паперовий варіант перестане існувати?

– Залишаться ті області, де паперова книга просто зручніше: довідкова література, дитячі книги, художні альбоми. Знову ж нікуди не подінуться ринки дешевих книг для читання в електричках і нормально виданих паперових книг для цінителів і любителів. І залишиться якась частина видань для тих, хто не читає електронні книги і взагалі читають дві-три книги на рік. Ось виходить який-небудь “Код да Вінчі” – не купувати ж їм з такої нагоди букрідер! Простіше купити книжку.

- Що буде зі світом через 50 років?

– Можу не припустити навіть, а сказати досить точно. Буде 2062.

- А якщо серйозно?

– Буде побудовано перше місто на Місяці. На Марсі пройде експедиція, під час якої буде знайдений перший космічний корабель. Люди поселяться на дні світового океану. Буде вилікувано більшість відомих хвороб. Люди навчаться змінювати свої тіла, відрощувати зябра. Оскільки через 50 років моїх слів ніхто не перевірить, можу говорити з повною переконаністю.

- Що буде з народами і державами?

– Ось тут можна вже серйозніше сказати. Перша тенденція – це глобалізація. Є відчуття, що вона приречена на провал. Людство різнорідно і роздроблено. І спробувати чітко і жорстко об’єднати його в одну систему не можна. Якщо раніше був тільки Радянський Союз, то зараз є ще й ісламський світ, який абсолютно не в захваті від такої перспективи і готовий на дуже жорсткі акції. Існує маса маленьких упертих країн, які не хочуть розлучатися зі своєю самобутністю, які відкидають англійську мову і американську культуру. Тому глобалізація провалиться, а нас чекає якийсь досить сильний відкат до національним державам і, напевно, до сколачіванію спілок на основі духовної і культурної спільності.

- Кінець світу буде?

– Залежить від того, чи існує темна матерія. Якщо існує, то Всесвіт коли-небудь припинить розширюватися, захлопнеться і поступово розчиниться. Але це буде нескоро.

Лікар душ І ТВОРЕЦЬ НОВИХ СВІТІВ
Ім’я: Сергій Васильович Лук’яненко
Народився: 11.04.1968 в Каратау, Джамбульська область, Казахська РСР
Закінчив Алма-Атинській медінститут за спеціальністю “лікар-психіатр”. Перші фантастичні розповіді – “Порушення” і “За лісом, де підлий ворог” – опублікував ще будучи першокурсником. Після закінчення інституту один рік працює психіатром, а потім стає заступником головного редактора журналу фантастики “Мири” в Казахстані і з тих пір в медицину не повертається.
Лук’яненко – автор понад 30 романів, проте найбільш популярними стали його романи “Нічний дозор” і “Денний дозор” – після їх екранізації російським режисером Тимуром Бекмамбетовим в 2004 і 2006 рр..
В даний час живе в Москві з дружиною Софією і двома синами, Артемом і Данилом.

Автор: alias

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 144

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!