Жов 13, 2012 - Новини    Прокоментуй!

Передова китайська література


Що робить Китай!

… І звичайно, як тільки стало відомо рішення Нобелівського комітету на предмет премії з літератури, з усіх книжкових сторін понісся шквал, в якому вгадувалися обривки криків про «дешеві китайські підробки», і над усім цим загримів саундтрек з репертуару групи «Ундервуд»: ай -ай-ай-ай-ай, що робить Китай! ..

Адже всі ж чекали, що «нобелівку» отримає Харукі Муракамі! Метр, улюбленець публіки і хранитель хіпстерскіх рюкзаків! А тут якийсь, прости Господи, Мо Янь. А Муракамі-то як же, вже не будемо говорити про вкотре номінованого Пелевіна?

І правда, а як же Муракамі? Для того, щоб зрозуміти, як, слід відволіктися від розпіарених напередодні вручення букмекерських ставок і згадати, за що власне присуджується Нобелівська премія з літератури. Отже, згідно з офіційним формулюванням, Нобелівська премія з літератури присуджується «за досягнення в галузі літератури». Досягнення – тобто щось таке, чого раніше ніхто не робив.

Зокрема, саме тому серед літературних нобелівських лауреатів так багато не всесвітньо відомих письменників. Навряд чи будь-яка грамотна людина знайома з творчістю, наприклад, Франса Еміля Силланпяя, якому в 1939-му році присудили Нобелівську із формулюванням «За глибоке проникнення в життя фінських селян і чудове опис їхніх звичаїв і зв’язку з природою». І не кожен згадає того ж Йоргоса Сеферіс, лауреата 1963-го р. «За видатні ліричні твори, виконані схиляння перед світом давніх еллінів». Хоча, звичайно, премію отримували і Сартр, і Бунін, і Метерлінк.

Сенс тут, по-перше, в тому, що кожен лауреат зумів чимось здивувати нобелівський комітет. Здивувати – ні більше, ні менше. Муракамі, звичайно, хороший, не кажучи про Віктора Олеговича. Але у другого «нобелівцям» не в’їхати при всьому бажанні, тому як всією душею розуміти, що якщо нафта по 120 доларів, то можна все, і навіть проект по Толстому, може лише наша людина. А перший вже давно нічим радикально не дивує – хоча і вельми здорово пише.

А по-друге, якщо придивитися, практично кожен лауреат Нобелівської премії отримав її за, як тепер би сказали, активний піар національної ідеї. Просто-таки переважна більшість «нобелівських» авторів явно і сильно демонструють заряд, який дає країна, що їх породила. Що стосується Віктора Пелевіна, у нього ця опція налаштована, як мало у кого, але, знову ж таки, зрозуміти і освоїти її дуже важко, якщо ти не уродженець «цієї країни». Ну, а Муракамі завжди демонстрував підкреслену не-японським. За що, як мовиться, боролися.

Тепер подивимося на Мо Яня. Який отримав Нобелівську в 2012-му році «За його запаморочливий реалізм, який об’єднує народні казки з сучасністю». Формулювання «запаморочливий реалізм» (деякі журналісти пишуть «галюциногенний») вже сама по собі говорить про те, що комітет неслабо здивувався. Ми, правда, не можемо цього в повній мірі оцінити, оскільки до цих пір Мо Яня українською не видавали. Тепер, втім, видадуть: у «Амфора» по-гарячому виходить його «Країна вина».

І це, до речі, дуже показово. Тому що навіть якщо сприйняти інші сердиті плітки про світову змову в книжковій індустрії і купівлі Нобелівської премії, доводиться визнати, що Китай все одно дивує і лідирує з-поміж інших. Хоч авторами, хоч грошима, хоч інтригами. Може це і «ай-ай-ай-ай-ай», як співають хлопці з «Андервуда», але Китай це дійсно робить! Так що саме час читати китайських авторів, друзі. Навіть при тому, що ви цього жодного разу не планували. Якщо й не вони особисто здивували нобелівський комітет, то Китай дивує цей світ кожну хвилину.

Автор: diana

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 144

Мiтки:

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!