Вер 28, 2012 - Факти    Прокоментуй!

Рокові дуелі. Частина 2. Пушкін-дуелянт


О.С. Пушкін

Мати Пушкіна померла у квітні 1836 року (Пушкіна майже через рік поховали поряд з нею в Святогорському монастирі), батько набагато пережив свого сина. Пушкін стає самостійною людиною вже під час перебування в Царськосільському ліцеї. Характер у нього був непростий. Прагнення до незалежності, загострене почуття власної гідності, юнацька запальність, спрага військових подвигів і гострих відчуттів рано привели Пушкіна до дуелі. Пушкін виходив на поєдинки багаторазово, кілька дуелей, що намічалися, не відбулося з різних причин, часто через втручання друзів поета. Він добре фехтував і був відмінним стрільцем, постійно вдосконалюючи свою майстерність володіння зброєю.

Про ці дуелях написано достатньо статей і досліджень, тому я наведу тільки маловідомі факти. Хоробрість Пушкіна під кулями ворога відома нам за його поведінкою в армії, з якою він йшов до Арзруму влітку 1829 року. А його запальність, імпульсивність зникали, коли він прибував на дуель, стаючи незворушним і холоднокровним. Декабрист Басаргін написав про молодого Пушкіна: «Знайомий я з ним не був, але в суспільстві рази три зустрічав. Як людина він мені не сподобався. Якесь бретерство (так у тексті Басаргіна)… і бажання висміяти , вколоти інших. Тоді ж багатоз тих, хто знав його, говорили, що рано чи пізно, а померти йому на дуелі. У Кишиневі він мав декілька поєдинків, але вони щасливо йому сходили з рук». Наведу один випадок з перших дуельних історій Пушкіна. У Пушкіна був двоюрідний дядько Семен Ісаакович Ганнібал. На вечірці влітку 1817 року Пушкін приревнував дівчину Лошакову до дядька і зажадав пояснень. Правда, незабаром вони помирилися й розійшлися полюбовно. Дядько був не тільки учасником закордонних походів 1814 року, але й великим ловеласом. Причому він був на стільки настирливий у залицяннях до світських красунь, що ті від нього рятувалися втечею. А обурена зазіханнями та докучаннями дядька сестра Пушкіна Ольга навіть наказала слугам не пускати його в її будинок.

Дуже небезпечними були дуелі Пушкіна в 1821 році з офіцером Зубовим і в 1822 році з полковником Старовим. У цей час Пушкін не тільки використовував будь-який підходящий привід для створення дуельної ситуації, а й сам провокував поєдинки. Особливо небезпечною могла для нього стати дуель з Федором Толстим, коли той розпустив чутки про те, що Пушкіна нібито висікли в Таємній канцелярії. Толстой був знаменитим дуелянтом, на совісті якого було кілька людей, загиблих від його руки на поєдинках. На щастя, дуель Пушкіна з цим прекрасним стрільцем була відкладена засланням поета в Михайлівське, а коли через 5 років у 1826 році Пушкіна доставили в Москву і він в той же день відправив Толстому картель (виклик), то за бажанням Толстого вони помирилися. До честі Пушкіна треба сказати, що якщо він переконувався в небажанні кривдника зачепити його честь і гідність, то сам йшов на примирення.

З роками він став, звичайно, мудрішими і розсудливішим. Пушкін в серпні 1836 року подав у цензуру статтю «Олександр Радищев», в якій писав: «Смиренний досвідченістю і роками, він (Радищев) навіть змінив спосіб думок, який ознаменував його бурхливу і хизувальну молодість. Він не проявляв в серці своєму ніякої злоби до минулого і примирився щиро зі славною пам’яттю великої цариці». Однак Пушкін писав, по суті, про себе самого.

І далі важлива думка: «Він (Радищев) як ніби намагається роздратувати верховну владу своїм гірким зломовством; чи не краще було б вказати на благо, яке вона в змозі створити?» У цій статті під виглядом засудження Радищева за його минулі погляди і схвалення його як нібито людини, яка «виправилася» в кінці свого життя, Пушкін намагається переконати уряд повірити чистоті і позитивності своїх намірів.

Зараз ми знаємо, що, повернувшись із заслання, Радищев продовжив роботу над «крамольною» книгою «Подорож з Петербургу до Москви». Так і Пушкіну, хоча і більш розсудливому, не вдалося обдурити уряд, переконати його у своїй благонадійності. Микола I і Бенкендорф вважали Пушкіна великим поетом, але й великим лібералом, ненависником всякої влади. Стаття про Радищева була відкинута.

Повернемося до дуелі Пушкіна: у чому ж все-таки головна причина його прагнення до поєдинків у молоді роки? Вся справа в подвійності його положення в суспільстві: він – перший поет Росії і в той же час дрібний чиновник і бідний дворянин. Коли до Пушкіна ставилися зневажливо як до колезького секретаря, він сприймав це як замах на його честь і гідність не тільки як дворянина, але і як поета-свободолюбця. Звичайно, в зрілі роки він не був таким відчайдушним забіякою, але положення камер-юнкера його бісило. До речі, згадайте поведінку бідного, але гордого гасконського задираки-дворянина д‘Артаньяна на початку  «Трьох мушкетерів» О.Дюма.

Підкреслимо, що Пушкін був дуелянтом високого класу і зазвичай не прагнув стріляти першим. Справа в тому, що у суперника, який зберіг постріл, було право викликати опонента, що вистрілив, до бар’єру і розстріляти його на мінімальній відстані як нерухому мішень. Для того щоб стриматися і не вистрілити першим, необхідна залізна холоднокровність. В останні роки життя Пушкіна намітилися дуельні ситуації з декількома, як йому в його положенні здавалося, недоброзичниками. І у нього залишався єдиний вихід для порятунку не тільки своєї честі, але і честі своєї творчості – поєдинок.

Автор: tanya

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 157

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!