Цікаві факти про книжки

Сьогодні увазі читачів ми пропонуємо інтерв’ю зі знаменитим американським письменником-фантастом Робертом Шеклі, який помер 9 грудня 2005 року в віці 77 років. У бесіді з кореспондентом «НИ», яка відбулася всього за півтора року до смерті письменника, Роберт ШЕКЛІ поділився своїми поглядами на зміни, що відбуваються як в Америці, так і в Росії.

- Пане Шеклі, ви майстер короткого оповідання. Звідки взялася ця божевільна ідея написати роман, та ще про країну, розташованої за три моря?

 - Тільки не треба всіх цих «пан» та «містер». Я все-таки простий американський хлопець, китайських церемоній не люблю. Називайте мене по-простому – Боб. А що стосується мого майбутнього роману … Я, звичайно, люблю оповідання, та й виходять вони у мене найкраще. Але я і довгі твори вмію писати – згадайте «Обмін Разумов»! А взагалі для письменника головне – не стати жертвою власних стереотипів. Що стосується вибору в якості об’єкта Росії, то тут все очевидно … Ви живете в зовсім фантастичною країні. Тут я відчуваю себе героєм якогось науково-фантастичного твору, що побувала на іншій планеті. А адже був я тільки в великих містах – Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі. Що ж тоді робиться в російській глибинці? От би просто поїздити по селах. Який матеріал для фантастичного оповідання!

- Ви, напевно, страшно здивувалися, дізнавшись, що в Росії видаються і перевидаються ваші книги?

 - Не те слово! Мені і в голову не приходило, що за «залізною завісою», в «імперії зла» читають мої книги. Я, зізнатися, був вельми зворушений, коли в перший мій візит до Росії, в Санкт-Петербург, до мене підійшов якийсь молодий чоловік і показав мою книгу, передруковану на машинці. Навіщо він це зробив? Невже у вас не можна було просто купити вподобану книгу? Схоже, в Росії я більш популярний, ніж в Америці. Принаймні будинку журналісти не беруть в облогу мене так, як тут.

- Ви вже кілька разів були в Росії. Чи змінилася наша країна за останні роки?

 - Не так вже й багато я встиг побачити, та й Росія – країна дивно різноманітна. Єкатеринбург, наприклад, набагато більш живий і динамічний місто, ніж Москва і Пітер. У вас зараз менш напружена обстановка, ніж була раніше. З боку видно, що процес становлення нової Росії йде повним ходом. Люди за роки реформ стали набагато більш вільними.

- Невже вам все сподобалося? Бомжі на Невському не викликають відрази?

 - Хто я такий, щоб міркувати про біди і проблеми Росії? У нас в Америці є хороша приказка: «Не критикуй нікого, поки не пройшов хоч милю в його чоботях». Але якщо чесно, мене куди більше турбують помилки мого власної держави, щоб уважно відстежувати ситуацію у вашому.

- Які ж непоправні помилки роблять Сполучені Штати, щоб так турбуватися про їхню долю?

 - Ми напрочуд погано знаємо свою культуру, не прислухаємося до думки власних письменників. А адже ще Стейнбек писав про «мухах, які захопили мухоловку». Та й інші попереджали про небезпеку будівництва сильної імперії. А в результаті ситуація вже доведена до абсурду. Ми захопили Ірак, сподіваючись отримати якісь переваги, але домоглися лише контролю над нафтовими свердловинами.

- Що ж тоді потрібно для щастя простим американцям?

 - Хочете знати мою думку? Я скажу – старі руїни. Нам до такого ступеня не вистачає напівзруйнованих замків і старовинних палаців – живий, відчутної зв’язку з минулим, що ми будуємо їх в Орегоні. Ось тільки залізобетоном не заміниш реальну історію, по якій тужать американці. Замість того щоб захоплювати Афганістан, в якому взагалі нічого немає, нам треба було завоювати Францію, Італію і експортувати в Америку їх архітектурні шедеври і твори мистецтва. А може бути, ви продасте нам пару палаців? В околицях Петербурга я бачив кілька відповідних. Вони все одно от-от зруйнуються.

- Фантаст за визначенням належить передбачати майбутнє?

 - Та киньте! Деякі речі, описані у фантастичних творах, дійсно стали реальністю, але тільки тому, що ідеї буквально носилися в повітрі. Майбутнє ж в принципі непередбачувано. Ми живемо в сьогоденні, а всі прогнози, утопії та антиутопії – не більш ніж гра уяви. Що дійсно може дати людині фантастика, так це почуття безмежної свободи і безкрайніх можливостей – якщо щось можливо в науково-фантастичному творі, то колись це втілиться в реальне життя.

- Можливо, варто ввести фантастичну літературу в шкільну програму?

 - Боронь Боже! Якщо за моїми книжками когось почнуть вчити жити, це буде рівносильно «поцілую смерті» – я ж просто висміюю речі, які мені не подобаються. Жартую, щоб приховати страх перед майбутнім.

• Рівно 150 років тому почала створюватися "Аліса в Країні чудес"
• Китайський видавець виграв позов у Apple
• У Росії видадуть перший вітчизняний фешн-трилер
• Вулична бібліотека Bookyard
• Дмитро Биков обробляє педагогічну грунт: написав підручник з літератури

Переглядів: 1788