Гру 20, 2012 - Факти    Прокоментуй!

Портрет середньостатистичної поетеси


Поезія – мистецтво ефемерне, але пересічному жителю відоме не з чуток. Звичайно, більшість обмежується шкільною програмою, але і в її межах можна знайти не один шедевр світової поезії. Правда, все більше чоловічого виробництва цієї тонкої матерії. І якщо зі стін класних кімнат на нас суворо й натхненно дивилися портрети поетів-чоловіків, то про жінок-поетес ми мали дуже туманне уявлення. І лише завдяки вивченню срібного століття, ми таки можемо хоч якось уявити собі як повинна виглядати «фея слова».

Саме тому, коли хтось намагається уявити собі середньостатистичну поетесу, то в його голові відразу ж вимальовується чіткий абрис Анни Ахматової чи біляві локони Марини Цвєтаєвої. При цьому поетеса неодмінно курить довгу трубку, одягнена в шовковий халат і заламує руки перед красивим і жорстоким коханим. Ті, хто ріс у шістдесяті, можуть додати до цього образу меланхолійно розгойдується голос Белли Ахмадуліної і її чорні очі, повні всій скорботою світу.

При цьому, в суспільній свідомості поетеса не дивиться серіали з бігуді на голові і, природно, не варить борщ з пампушками. Їсть вона взагалі щось крім нектару натхнення – незрозуміло. Єдине її заняття – це писати вірші, вдивляючись в палаючий захід або пізній світанок. У спілкуванні поетеса повинна бути обов’язкова холодна і спалаху пристрасті в ній викликають лише такі ж поети, як вона. Також в очах обивателя поетеса обов’язково має трагічну долю. Таке ось поєднання російської історії і російської таланту: або самогубство або смерть чоловіка, або і не поетеса.

Втім, хтось із тих, хто просунуть в англійській поезії тут же уявив собі інші образи. Наприклад, забавний чепчик Емілі Дікінсон, в якому вона любила гуляти по лісах рідної Британії. Або ж довгий ніс Елізабет Браунінг, яка любила писати вірші у повчання грішникам і неслухняним дітям. І поетеса на думку англоманії буде вести пуританський спосіб життя, ходити з кошиком по лугах і гладити білих баранців по шерсті. Така ось чи то поетеса, чи то пасторальна пастушка-простачка.

Любителі американської поезії неодмінно згадають поетес епохи хіпі, коли вони, накурившись «божественної» трави, розкладали свої тіла на березі бунтующего моря під тіла таких же бунтующих поетів і музикантів. Так, що в американському громадській думці, поетеси-янкі носять квітчасті сорочки, п’ють текілу і вміють танцювати психоделічну музику. Щось подібне до образу Йоко Оно, схрещеною з талантом Джона Леннона.

Зовсім інша справа японські поетеси, вони на відміну від своїх європейських сестер по таланту пишуть, знехтувавши риму, але підкоряючись строгим канонам традицій. Образ японської поетеси – витонченого істоти, який все своє життя проводить за «шовкової завісою», міцно укорінився в свідомості японців. Та й ми, жваво уявляємо собі це сумне створення в кімоно, однією рукою наливають зелений чай своєму самураю, а інший, строчащіе хайку і хокку для «пана з Кіото».

Ось такі от світові середньостатистичні поетеси.

Автор: tanya

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 179

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!