Лип 10, 2012 - Факти    Прокоментуй!

Література в класичному вигляді – як мистецтво і соціальне явище – на очах втрачає свої позиції в суспільстві


Література в класичному вигляді швидко втрачає свої позиції
Словами Твіттеру не допоможеш

Автор Олексій Митрофанов, Московські новини

Чеховський «Степ» у порівнянні з твіт-літературою – безглузда нісенітниця обкуреного графомана.

Я впевнений, що смерть будь-якого з нині існуючих письменників не викличе того суспільного резонансу, який викликала смерть Пушкіна, Толстого, Чехова. А от смерть Стіва Джобса була в цьому відношенні порівнянна. Але література на відміну від окремих письменників не вмирає миттєво. Можна сказати, вона не помирає взагалі. Просто мутує, в щось перетікає, у щось ще буде перетікати. Останнє особливо цікаво. Яка вона, література майбутнього?

Мені видається, вона стане наслідком поєднання двох очевидних тенденцій.

Перша тенденція – скорочення розміру тексту і нехтування його художніми якостями. Ще зовсім недавно люди відмовлялися від читання книг, оскільки засмоктувала блогосфера. В чудовому «живому журналі» можна, наче з дитячих кубиків, скласти собі нескінченну книгу-газету, максимально відповідну особистим смакам і потребам. Цікавишся ти квітами, рибками, футболом, дитячими віршами, фотографіями мишок або безалкогольними коктейлями – будь ласка, в твоїй френдстрічку саме вони, і нічого зайвого. Ні дерев, ні пташок, ні бобслею, ні всього того, що пропонували б звичайні видання, в тому числі і інтернетівські. Є й література, зрозуміло. Але коротенько-коротенько. Перед лицем такої френдстрічки меркнуть найпрекрасніші романи і оповіданнячка. Навіщо занурюватися в чужі світи, якщо можна зліпити власний, притому активно в ньому брати участь: самому писати і коментувати чужі записи.

Проходить лише кілька років, і «живий журнал» стає надто складним. Його замінює формат твіттера – будь-який текст повинен вміститися в 140 букв. Так, це накладає суттєві обмеження. Тут не те що про небо Аустерліца НЕ розмріявся, навіть «дивовижний Дніпро за тихої погоди» не влізе. А втім, воно й не треба. Не в приклад більш дивними видаються сучасному читачеві пригоди власних приятелів з можливістю в цьому ж сервісі (а література по великому рахунку завжди була саме сервісом) домовитися про плани на вечір і планах на життя взагалі. Без редактури, маленькими буквами, без ком, без образів, півтонів, без слюней і соплів – контент чіткий і ясний. Читання конструктивно, насичене життям, і чеховська «Степ» в порівнянні з твіт-літературою – безглуздий бред обкуреного графомана. Твіттер куди динамічніше, а образність нам ні до чого.

Втім, 140 знаків – схоже, межа, в усякому разі на нинішньому рівні літературно-естетичних потреб.

Паралельно існує друга тенденція – відхід від букви в звук. Ще зовсім недавно «говорящими книгами» користувалися виключно сліпі. Сьогодні аудіокниги завойовують ринок. Книги слухають не тільки за кермом – просто вдома, лежачи на дивані. Щоб очі не напружувати, та й взагалі не напружуватися. Звичайно, при такому засобі доставки тексту немає можливості задуматися над черговим абзацом, перегорнути пару сторінок назад, якийсь шматок пробігти, як говориться (говорилося?) По діагоналі, але ж в цьому і потреби більше немає. Що там книги, навіть холодильники та телефони стали говорять. При цьому вимоги до написаного тексту пред’являються все більш лояльні – в орфографії плутаються цілком собі солідні паперові письменники. Писати грамотно більше не обов’язково, та й взагалі саме поняття – писати – стає анахронізмом. Апофеоз – електронний підпис, свого роду цифровий хрестик.

І справа, власне, за малим. Увійде в ужиток невеликий пристрій з яким-небудь нехитрою назвою – ну, наприклад, Ай-ай. Плоска чорна коробочка, забезпечена всього лише однією кнопкою, замінить людині все літературний простір.

Принцип дії простий. Такий собі радіотвіттер, в якому аудіоповідомлення шикуються в чергу. Їх наговорюють самі користувачі, що створює ефект живого спілкування. У певних місцях повідомлення відбиваються налаштованим за бажанням користувача звуковими сигналами.

Бинь! Колян. Дзинь! Я сходив у магазин, хо-хо.

Бинь! Південна шалава. Дзинь! У мене завтра екзамен з петтингу.

Бинь! Кутаб. Дзинь! Дівчата, я горю.

Бинь! Пурген. Дзинь! Я знаю, Бог є.

Лічильник Ай-а показує, скільки ще залишилося непрослушанних повідомлень. При бажанні можна натиснути на кнопку цього пристрою і прослухати коментарі, а також залишити свої.

Бинь! Колян. Дзинь! Я сходив у магазин, хо-хо.

Уууй! Матроска. Дзинь! Зарулює до нас.

Уууй! Пурген. Дзинь! Я знаю, Бог є.

Уууй! Пінгвін. Дзинь! Хо-хо.

Саме такою мені видається й література майбутнього. Не те щоб недалекого, але й не надто віддаленого. В кращому разі це станеться до 220-річчя від дня народження Пушкіна, а в гіршому – до 180-річчя від дня його смерті. При цьому пропагандисти новітньої словесності будуть безапеляційно стверджувати, що якби за часів Олександра Сергійовича існував Ай-ай, він тільки за допомогою Ай-а і творив би.

Тут, звичайно, напрошуються міркування про значення писемності в житті суспільства, про те, що саме завдяки цій писемності стала можливою цивілізація, і прочая, прочая, прочая. І що без писемності відповідно цивілізація загине.

Але ж зовсім не факт, що загине. Мутує – так. Чи стане другий – зрозуміло. Але не опуститься до кам’яних сокир – не дадуть цифрові засоби комунікації. Зрештою чимало прикладів того, коли символ прогресу через деякий час ставав символом відсталості. Та ж конка, наприклад, а потім і трамвай.

Так, людям читаючим, а тим паче пишущим, такі зміни не сподобаються категорично. Але це вже будуть наші дрібні корпоративні проблеми.

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 33

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!