Леонід Жуховицький. Як стати письменником за 10 годин. Частина 2


Леонід Жуховицький. Як стати письменником за 10 годин. Частина 2

ГОДИНА ТРЕТЯ “Робота до роботи”

Робота над повістю, поемою або статтею починається задовго до того, як на папір ляже перша строчка. Розхожа фраза – «Я писав цю річ три місяці і все життя» – досить точно визначає суть справи. Чим складніше, чим багатша подіями і роздумами було прожите, тим успішніше виявляться три місяці або три роки конкретної праці. Як донор ділиться з іншими власною кров’ю, так письменник передає людям власний досвід. Його не замінити нічим: смішно й соромно називатися донорам, жертвуючи чужу кров.

Безумовно, письменницька уява – велика річ. Але за вимислом майстри завжди стоїть пережите. Звичайно ж, Лев Толстой мав можливість зібрати безліч документів і спогадів про війну дванадцятого року. Але відчуття окопної бруду, фізичний тягар війни, вид чужої смерті і страх власної – все це могло йому дати тільки участь у Кримській кампанії, в трагічній обороні Севастополя. Кращі книги про обох Світових війнах написали фронтовики: Хемінгуей, Ремарк, Белль, Твардовський, Гроссман, Биков, Бакланов.

Для будь-якого літератора, від початківця до майстра, пережите неоціненно і незамінне. Свідомість цього, до речі, здорово допомагає жити. Якщо біди сиплються одна за одною, нехай утримає вас на плаву професійне міркування: ви не просто терпите лихо – ви збираєте унікальний матеріал для майбутніх книг. Спаси вас Бог і від суми, та від тюрми – але якщо все ж випаде саме це, частіше згадуйте двох наших Нобелівських лауреатів, Солженіцина і Бродського. Навіть догляд жінки легше перенести, якщо знаєте, що мучитеся не поодинці – разом з вами ревнує, скаженіє і, врешті-решт, рубає мости ваш майбутній герой. Ті, чиї портрети нині висять в бібліотеках, не раз встигли поскаржитися нам на тяжку письменницьку життя. Вони не брехали, немає. Але що робити, якщо саме так класики відпрацьовували майбутнє безсмертя!

Отже, за правдиві книги доводиться платити власною долею. Це не настільки вже й страшно – адже ми все одно за щось та платимо, на халяву не проживеш. Однак бувають чисто професійні ситуації, коли використовувати власний досвід у літературній роботі вельми не просто. Прикладів тому вистачає.

Відомо, що багато класики, навіть такі, як Стендаль і Достоєвський, брали сюжети з газетної хроніки, в тому числі, і кримінальної. Нічого дивного: кримінальна історія найчастіше обіцяє глибокий конфлікт, гостроту сюжету і таку сшибку характерів, при якій персонажі виявляються повністю. Але уявіть, вам попалася інформація про подвійне самогубство закоханих: не маючи можливості бути разом, вони продали стару «Тойоту», на тиждень поїхали на модний гірський курорт, протратілі всі свої гроші до останнього мідяка, послали рідним по листівці з видом Фудзіями, після чого з’їли по чашці рису, випили по дві пачки снодійного, лягли в ліжко – і не прокинулися.

Стоп! Чому рис? Яка «Тойота»? І чому раптом Фудзіяма?

На жаль, все на місці. І рис, і «Тойота», і Фудзіяма. Бо випадок той стався в Японії, де спільне самогубство нещасливих закоханих відповідає і древньої традиції, і деколи нинішній практиці.

Як же бути Рязанському або вологодським літератору, якого саме цей випадок штовхнув до письмового столу, щоб нагадати байдужим співгромадянам про криваву мощі справжнього кохання? У Японії він не був, Фудзіяму в очі не бачив, тачки комфортабельней мотоцикла зроду не мав, а рис взагалі на дух не переносить? При цьому візит в країну висхідного сонця в його найближчі плани ніяк не входить, оскільки трудових накопичень з працею вистачить на квиток в один кінець, а проникнути в глибини душі юної аборигенки теж не світить, бо в японському наш автор не сильний, як, втім, і в інших імпортних мовах. Так що ж, все-таки, робити? Як використовувати власний Нечорноземної досвід у настільки екзотичної історії?

Ніяк. Розумніше не витрачати час – все одно не вийде. Жовтолиці вузькоокі персонажі будуть безпорадно борсатись у журавлинний морс.

Тим не менше, вихід є: треба екзотичну історію пристосувати до власної країни, власної епосі і власну долю. Чи багато що зміниться по суті, якщо круту іномарку замінить сорок першого «Москвич», чашку рису миска пельменів, гірський курорт турбаза на озері, а Фудзіяму на листівці Кремль або храм Василя Блаженного? Зате чуже стане своїм, і, либонь, вийде те, що Хемінгуей називав простий чесної прозою про людину …

Тут треба сказати ще дещо. Існує й інший вихід із ситуації, яким не раз користувалися великі письменники. Вони створювали свій світ, і він виглядав крупней й чіткіша яка загрузла в дрібницях реальності. До цього часу фахівці сперечаються, чи бував справжній автор великих трагедій в Данії та Італії. Але це не так вже й важливо. Адже Гамлет вбиває Клавдія в шекспірівської Данії, а нещасний Отелло душить кохану дружину в шекспірівської Італії. Наш Пушкін був не виїзним, його не пускали за кордон, і автор «Кам’яного гостя» Іспанію так і не побачив. Я в цьому пункті виявився удачливого – побродив і по Севільї, і по Гренаді. Але до цих пір не прийняв як факт, що жалюгідна річечка, мляво омиває камінчики на дні яру, і є той самий Гвадалквівір. Мені рідніше той Гвадалквівір, що біжить і шумить у геніальних віршах Олександра Сергійовича.

Треба, однак, пам’ятати, що створення власного світу справа надзвичайно важка. Цього ніяк не хоче врахувати більшість фантастів. Олексій Толстой створив свій світ, Уеллс створив, і Бредбері, і Єфремов, і Лем. Але цілі полчища доморощених провидців безстрашно спрямовуються в п’яте тисячоліття – а там суцільно техніка і нудьга, і персонажі в блискучих трико, схожі на провінційних циркачів, обмінюються науковими термінами, і зорельоти мчать крізь сузір’я з риком, як трактора тридцятих років.

Коротше, перед тим, як взятися за перо або ткнути натхненним пальцем у клавішу комп’ютера, ви повинні чітко уявляти собі арену дії. Може, це буде світ, створений Господом, може – сотворенний вами. Але в ньому має бути абсолютно зручно і вам, і вашим персонажам, і читачеві.

А тепер доведеться повернутися трішки назад. Я сказав, що про загальну культуру ми говорити не будемо. Мабуть, я погарячкував. Бо накопичення загальної культури, можливо, найважливіша частина роботи перед роботою.

Ті, на кого ми сьогодні дивимося знизу вгору, були, як правило, справжніми енциклопедистами. Пушкін, Тургенєв, Герцен, Толстой, Блок, Горький, Булгаков, Еренбург, Паустовський несли і несуть читачеві велику культуру. До цих пір їх книги – наші школи, університети та академії. І що ще надзвичайно важливо – всі вони чудово працювали буквально до останніх днів життя. Письменство – це марафон. Талант дозволяє успішно взяти старт, але тільки велика культура дає можливість гідно пройти всю дистанцію. Скільки дуже обдарованих людей встигало повністю викластися в двох-трьох книжках! А далі? Сумний відкат до аутсайдерів, самоїдство, пияцтво, заздрість, озлобленість, трагічна втрата особистості. Гірка доля! Так що якщо вас тягне до красного письменства, пам’ятайте про те, що попереду не тільки перша книга, але й довга, дасть Бог, дуже довге життя …

Автор: tanya

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 134

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!