Книга Данила Граніна «Мій лейтенант»


 Данило Гранін «Мій лейтенант»

Найважливіша і найстрашніша література про війну – це збірники реальних спогадів фронтовиків. Розповіді ці настільки різняться з фільмами і книжками про Велику Вітчизняну, на яких виросло минуле покоління, що в деякі факти просто важко повірити. Ось, наприклад, існування грошових премій за збиті літаки: ну які могли бути премії, це ж Священна Війна?

Однак у документальних збірників, як правило, є великий недолік – розповіді в них не мають загальної структури, не несуть надзавдання. Що зміг чоловік, то і розповів, а журналіст чи редактор підправили його, як зуміли.

Так ось – книга Граніна одночасно і документальна, і художня. Цінна вона не тільки правдою живої і чесної пам’яті автора, а й тим, що він зміг показати нам внутрішній світ молодої людини, що проходить через війну. Так, багато спогадів, з надлишком фактури – сумної, страшної, дивної. Наприклад, на початку облоги Ленінграда на нейтральній смузі працював чорний ринок – солдати вели мінову торгівлю з ворогом. Валянки були – одні на всю роту. Швидка смерть вважалася за удачу. Навесні, коли трупи почали розморожувати і німці їх прибирали, наші в них не стріляли – хоча їм і наказували.

Проте одна справа – окопна правда, її і до Граніна різали чимало, і зовсім інша – вишукування в безоднях душі людської. Ось хлопчисько, випускник інституту, молодята – і ополченець, що захищає оточений Ленінград. І бравий танкіст зі слідами дистрофії, що відмовився від ситного тилового щастя в училище, і демобілізований інженер-енергетик, щодня святкує перемогу з новими товаришами по чарці і подругами, поки дружина няньчиться з грудною донькою. Все це – сам Данило Гранін, але – тодішній. Це інша людина, вже не в усьому зрозуміла автору, але повною мірою зберіглася в його пам’яті.

До відправки на передову відбувається думалось юному лейтенантові-добровольцю в синіх кавалерійських галіфе пригодою, потім довелося виживати, гребти з усіх сил – та так, що втягнувся. А в результаті виявилося, що звик він до такого життя настільки, що після повернення з фронту вже й незатишно йому виявилося в мирних справах і турботах – головного сенсу не вистачало …

Словом, річ вийшла хоч і не дуже об’ємна, але – велика. Чесна і без поблажливості до себе написана. Так, до речі про написане: місцями стиль у Граніна дуже вже своєрідності. Здається, ще трохи, і кострубато вийде, не по-російськи. І пропозиції-то ніби не хитрі, навпаки – щось старе селянське в їх конструкціях прослизає, народне. Але, знаєте, в цьому навіть щось є. Чи не усне мовлення в перекладенні на папір, але – література.

Найбільш пам’ятний момент книги – коли німця,що по п’яні потрапив в полон і ще похмільного, ведуть в комендатуру, в Ленінград, а він відмовляється вірити в реальність того, що відбувається. Він упевнений, що і сидять в холодному трамваї трупи, і схожі на мерців живі люди, і вдома, розвалені бомбами надвоє – сон. Він не може повірити, що це правда, а його ж товариш, такий же полонений, намагається побити його за цю спробу втекти з страшної реальності.

Втім, якраз автору треба віддати належне – жахами війни він не спекулює. Так, він згадує все, що було, в тому числі і пригорілу намертво до вивороту танків людську плоть, але головне для нього все ж-внутрішній світ його лейтенанта.

Отже, висновок можна зробити лише один: «Читати – обов’язково».

Автор: diana

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 73

Мiтки:

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!