Вер 26, 2012 - Факти    Прокоментуй!

Хто слугував прототипом головного героя роману Мері Шеллі “Франкенштейн, або Сучасний Прометей” ?


 

Монстр Франкенштейна

Ім’я Франкенштейн вже майже два століття викликає острах і огиду, однак  на початку позаминулого століття все було інакше …

Слово “Франкенштейн” можна перекласти як “камінь франків”. У V ст. н.е. франки захопили землі галлів, які у той час були підданими Римської імперії. На південному заході сучасної Німеччини, неподалік від міста Дармштадт, колись перебувала старовинна римська штольня, біля якої пізніше й з’явився “камінь франків”.

Першою людиною на  ім’я Франкенштейн, яка увійшла в історію, став німецький лицар Арбогаст фон Франкенштейн, який жив у X ст. У XIII ст. з видобутого у штольні каміння один з його нащадків – барон фон Франкенштейн – побудував на березі Рейну замок, якому дав своє ім’я.

Найзнаменитішим мешканцем замку на березі Рейну був Йоганн Конрад Діппель – вчений та алхімік, який нерідко підписував свої праці родовим ім’ям Франкенштейн. Конрад народився у сім’ї пастора у 1673 р. Незважаючи на вмовляння батька піти його шляхом, він вирішив стати вченим і поступив до університету Страсбурга. Там студент з Німеччини захопився роботами Парацельса і запалився ідеєю знайти філософський камінь. У вільний від спроб перетворити свинець на золото час він бився над таємницею безсмертя і шукав еліксир вічної молодості, який мріяв продавати багатіям за скажені гроші. Але для дослідів Конраду були необхідні кістки, волосся та кров, тому він частенько навідувався на кладовище, де ексгумував трупи. Такі незвичайні заняття стали причиною невдоволення жителів Страсбурга і Діппелю довелося терміново покинути це місто.

Діппель повернувся до Німеччини і незабаром став відомим лікарем. Він розбагатів і створив у замку Франкенштейна чудову на ті часи лабораторію, де проводив свої експерименти.

Що стосується успіхів Діппеля в алхімії та створенні штучного життя, то тут доводиться повірити йому на слово, а ось його досягнення в медицині незаперечні. Він винайшов прилад, через 100 років названий стетоскопом, а маслом Діппеля медики іноді користуються і нині. Конрад Діппель відкрив важливий пігмент, який  застосовують у фарбах.

У 1734 р. Йоганн Конрад Діппель загадково зник. Його смерть, як і життя, оповита таємницею. Дехто вважав, що алхіміка погубили заздрісники і конкуренти, інші припускали, що він загинув, отруївшись зіллям, яке за іронією долі повинно було подовжити йому життя.

Як би там не було, але до кінця XVIII ст. родове гніздо Франкенштейнів занепало і перетворилося на символ романтизму. Мальовничі руїни, наче магніт, притягували любителів старовинних легенд. Частим гостем замку Франкенштейна був юний Гете.

У 1814 р. у подорож по Рейну вирушили англійці Мері Шеллі та її чоловік, поет Персі Шеллі. Вони зупинилися у селі Герншейм, звідки відкривається чудовий краєвид на руїни. Довгий час вважалося, що у самому замку Мері з чоловіком не була, проте у середині 70-х рр.. XX ст. професор східноєвропейської історії Бостонського університету Раду Флореску в книзі “Пошуки Франкенштейна” виклав незаперечні докази того, що Мері Шеллі не тільки відвідувала руїни, про що, до речі, згадується у щоденнику її зведеної сестри, але і, напевно, чула таємничу історію життя Конрада Діппеля.

Через 4 роки після подорожі по Рейну в світ вийшов роман “Франкенштейн, або Сучасний Прометей”, в якому розповідається про студента Віктора Франкенштейна. Дізнавшись таємницю оживлення мерців, Віктор створив у своїй лабораторії з частин трупів штучну людину. Що з цього вийшло, добре відомо.

Зараз більшість вчених схиляються до думки, що Йоганн Конрад Діппель слугував прототипом безсмертного героя книги Мері Шеллі. Сама Мері, до речі, ніколи не згадувала про німецького алхіміка і стверджувала, що ідея написати роман народилася грозової літньої ночі 1816 р., коли вона з чоловіком сиділи біля каміну в будиночку на березі Женевського озера та згадували страшні історії про привидів.

“Коли я поклала голову на подушку, – писала пізніше Мері, – в моїй уяві постав образ блідого студента, який схилився над чимось жахливим,  що лише віддалено нагадує людину, яку він повинен повернути до життя.”

На момент видання роману Мері було всього лише 19 років, незважаючи на молодість автора, критики одностайно визнали переваги цього літературного твору. Можливо, Мері змогла настільки талановито описати всі жахи смерті тому, що сама пережила декілька особистих трагедій. Її мати, Мері Воллстоункрафт, померла від зараження крові через 11 днів після народження доньки. Мері виховував батько Вільям Годвін і мачуха, яку вона ненавиділа. До того ж Мері пережила смерть власної доньки, яку народила у 17 років.

Якщо Мері сподівалася позбутися своїх демонів за допомогою роману жахів, то вона швидко зрозуміла, що помиляється. Незабаром покінчила з собою її старша зведена сестра, а потім втопилася перша дружина Персі Шеллі, яку він покинув заради Мері. У 1819 р., тобто через рік після опублікування “Франкенштейна”, помер від малярії її 3-річний син Вільям. А у 1822 р. не стало Персі. Сама Мері дожила до 1851 р. і померла у віці 53 років.

За іншою версією, прототипом Франкенштейна був шотландський доктор Джеймс Лінд. Лінд 6 років викладав в Ітоні, де навчався Персі Шеллі, і став його другом та кумиром. Відомо, що Джеймс Лінд одним з найперших, принаймні на Туманному Альбіоні, почав проводити досліди з електрикою над мертвими жабами. Експерименти, під час яких мертві жаби підстрибували, коли через них пропускали струм, він демонстрував навіть при дворі короля Георга III.

Існує також думка, що ідею написання роману  ”Франкенштейн” Мері Шеллі підказала розповідь Ернста Гофмана під назвою “Піщана людина” (вчений створив прекрасного робота-жінку, яка з часом звела його з розуму).

А ось ще одна цікава історія про Франкенштейна, але не про героя роману Мері Шеллі, а про живу людину, американця. У 1831 р. німецький вчитель з Дармштадта на ім’я Йоган Адам Трахт відправився у пошуках свободи за океан. Після прибуття у Новий Світ він змінив прізвище і став … Франкенштейном. Його сини, Георг і Годфрі Франкенштейни були відомими художниками. У 1854 р. вони створили величезну панораму Ніагарського водоспаду. Розміри полотна (300 на 2,5 м) справили на американців настільки сильне враження, що роком пізніше поет Корріла написав поему “Америка, Ніагара і Франкенштейн”.

 

Автор: tanya

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 370

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!