6 травня в історії книжкового світу


В цей день народилися:

1668 – Ален Рене Лесаж (Alain René Lesage) (пом. 1747), французький письменник (романи «Кульгавий біс» та «Історія Жиль Блаза з Сантільяна», висхідні до плутовскому роману).

1856 – Зигмунд Фрейд (Sigmund Freud) (пом. 1939), лікар-психіатр і психолог, засновник психоаналізу.

1861 – Рабіндранат Тагор, індійський письменник і громадський діяч. Народився в Колкаті (Калькутті) в заможній родині. У батьків Тагора було чотирнадцять дітей, він був наймолодшим. Писати вірші почав з восьми років. Отримав хорошу освіту – навчався в Східній семінарії в Колкаті, в педагогічному училищі та Бенгальській академії.

У 1873 році разом з батьком здійснив подорож по півночі Індії, що дало йому уявлення про багатство багатовікової індійської культури. У 1878 році опублікована перша поема Тагора «Історія поета». В цьому ж році Тагор виїхав до Лондона для вивчення права в Університетському коледжі.

У 1890 році він став керуючим родового маєтку в Східній Бенгалії. Головна тема віршів, написаних Тагором в період з 1890 по 1990 роки, – пейзажі та звичаї сільського життя.

У 1891 році Тагор переїхав в сімейний маєток під Колкатою, де з п’ятьма однодумцями відкрив школу. Щоб зібрати гроші на відкриття школи, був змушений продати авторське право на свої твори.

Перше десятиліття 20 століття для Тагора було затьмарене особистими втратами – смертю дружини в 1902 році, однієї з дочок в 1903 році і молодшого сина в 1907 році.

У 1912 році в Лондоні були опубліковані авторські переклади англійською мовою творів Тагора, після чого до нього прийшла популярність в Англії та США. У 1913 році Рабіндранат Тагор отримав Нобелівську премію з літератури. Преміальні гроші він передав своїй школі.

У наступні роки здійснював численні поїздки до США, країни Південної Америки, Європи, на Близький Схід. Отримав почесні ступені чотирьох Індійських університетів, почесний ступінь доктора Оксфордського університету. Рабіндранат Тагор є автором гімнів Індії та Бангладеш.

Помер 7 серпня 1941 року в Калькутті.

1868 – Гастон Леру (Gaston Leroux) (пом. 1927), французький письменник, роман якого «Примара опери» був вісім разів екранізований.

1868 – Владислав Реймонт (Wladyslaw Stanislaw Reymont) (пом. 1925), польський письменник, лауреат Нобелівської премії («Мужики», «1794», «Обітована земля»).

1889 – Стенлі Артур Морісон (Stanley Arthur Morison) (пом. 1967), англійський видавець, друкар, історик і теоретик типографіки.

1899 – Володимир Поляні (справжнє ім’я Володимир-Георгій Іванов) (пом. 1988), болгарський літератор.

1904 – Харрі Едмунд Мартінсон (Harry Edmund Martinson) (пом. 1978), шведський поет і прозаїк, лауреат Нобелівської премії 1974 року «за творчість, в якій є усе – від краплі роси до космосу» («Дорога», «Аніара», «Кропива цвіте»).

1914 – Наталія Йосипівна Ільїна (пом. 1994), письменниця (автобіографічний роман «Повернення» про долю російських емігрантів у Китаї).

1918 – Михайло Миколайович Алексєєв (пом. 2007), письменник, Герой Соціалістичної Праці.

1921 – Еріх Фрід (Erich Fried) (пом. 1988), австрійський поет, публіцист, прозаїк.

1961 – Михайло Кочетков, поет, бард.

В цей день померли:

1862 – Генрі Девід Торо (Henry David Thoreau), американський письменник і мислитель-трансценденталіст (нар. 1817).

1880 – Іван Захарович Суриков (нар. 1841), російський поет («Дитинство», «Ось моє село …»).

1919 – Лаймен Френк Баум (Lyman Frank Baum) (нар. 1856), американський письменник, автор «Чарівника Смарагдового міста».

1949 – Моріс Метерлінк (Maurice Polydore Marie Bernard Maeterlinck) (нар. 1862), бельгійський письменник.

Народився 29 серпня 1862 року в Генті, в сім’ї заможного юриста. З дитинства цікавився літературою та поезією, але батьки наполягли на юридичній освіті. Отримавши в 1885 році диплом юриста, Моріс їде в Париж для вдосконалення в юриспруденції. Півроку, проведені в Парижі, він цілком присвячує літературі.

Повернувшись в Гент, Метерлінк працює юристом і продовжує заняття літературою. Він починає друкуватися в паризьких виданнях, отримуючи хвалебні рецензії критиків. П’єса-казка «Принцеса Мален» була віднесена впливовим французьким критиком Мірбо до шедеврів, а її автора він порівняв з Шекспіром. Натхненний похвалою, Метерлінк залишає юридичну практику і цілком присвячує себе літературі.

Схильний до метафори та символізму, Метерлінк пише в основному казки і п’єси, де герої говорять мало, короткими, багатозначними фразами, де багато що залишається у підтексті. Особливо вдаються йому п’єси для ляльок-маріонеток – на відміну від живих акторів, ляльки можуть зіграти символ, передати архетип його героїв.

У 1895 Моріс зустрів Жоржетту Леблан, актрису і співачку, яка стає його супутницею, секретарем і імпресаріо, оберігає його спокій, захищає від сторонніх. У 1896 році вони їдуть у Париж. У ці роки Метерлінк пише метафізичні ессе і трактати, які увійшли до збірки «Скарб смиренних», «Мудрість і доля» та «Життя бджіл», де проводиться аналогія між активністю бджоли і людською поведінкою.

Найпопулярніша п’єса драматурга, «Синій птах», вперше була поставлена Станіславським у Москві в 1908; згодом вона з успіхом була представлена на сценах Лондона, Нью-Йорка, Парижа, завоювавши популярність не тільки своєю казковою фантазією, але й алегоричністю.

У 1911 році Метерлінку була присуджена Нобелівська премія «за багатогранну літературну діяльність, особливо за драматичні твори, відзначені багатством уяви та поетичною фантазією».

Під час першої світової війни Метерлінк намагався записатися в бельгійську громадянську гвардію, але не був прийнятий через вік. В цей час його відносини з Леблан зіпсувалися, і після війни вони розлучилися. У 1919 він одружився на Рене Даон – актрисі, що грала в «Синьому птахові».

В останні роки життя Метерлінк писав більше статей, ніж п’єс; з 1927 по 1942 роки вийшло 12 томів його творів, найбільш цікавим з яких є «Життя термітів», алегоричне засудження комунізму і тоталітаризму.

Помер Метерлінк 6 травня (за деякими джерелами – 5 травня) 1949 року від серцевого нападу.

1961 – Лучіан Блага (Lucian Blaga) (нар. 1895), румунський письменник і філософ-раціоналіст.

1970 – Тихон Сьомушкін (нар. 1900), письменник.

1972 – Віктор Драгунський, письменник.

Народився 30 листопада 1913 року в Нью-Йорку, в сім’ї емігрантів з Росії. Батьки незабаром повернулися на батьківщину. Сім’я влаштувалася в Гомелі. Під час Першої світової війни батько помер від тифу. Незабаром з’явився вітчим, червоний комісар, однак у 1920 він загинув. Другим вітчимом став актор єврейського театру Михайло Рубін. Разом з ним сім’я об’їздила всю країну, приїхавши в 1925 в Москву. Одного разу він не повернувся додому з гастролей, і що сталося – ніхто так і не дізнався.

Віктор рано почав працювати. У 1930, вже працюючи, він став відвідувати «Літературно-театральні майстерні» А. Дикого, а в 1935 році почав виступати як актор. Згодом організував і керував ансамблем літературно-театральної пародії «Синя пташка» (1948-1958). Під час Великої Вітчизняної війни був в ополченні – на фронт не потрапив через здоров’я.

З 1940 року публікує фейлетони й гумористичні оповідання, пізніше зібрані в збірник «Залізний характер» (1960); пише пісні, інтермедії, клоунади, сценки для естради й цирку.

З 1959 року Драгунський створює веселі розповіді про Дениса Корабльова під загальною назвою «Оповідання Дениска». Ці розповіді принесли їх автору величезну популярність, саме з ними і стало асоціюватися його ім’я. Діти насолоджувалися цими нестримно веселими книгами; читаючи їх, вони іноді зізнавалися, що почуваються «як у цирку» … Та й дорослим ці легкі, добрі й веселі розповіді доставляли чимало щирої і зовсім дитячої чистої радості.

Однак він писав і для дорослих теж. У 1961 році вийшла повість «Він впав на траву» про найперші дні війни, де простежуються паралелі з особистістю автора. Повість «Сьогодні і щодня» (1964) присвячена життю працівників цирку, які живуть у своєму, особливому цирковому світі.

Письменник помер у Москві 6 травня 1972 року. Але веселі і розумні книги Віктора Драгунського залишилися, щоб викликати радість і веселощі в багатьох поколінь читачів.

Події дня:

1835 – Вийшов перший номер американської газети «Нью-Йорк Геральд».

1926 – У Латвію після тривалої еміграції повернувся поет Яніс Райніс (Janis Rainis).

1934 – В «Известиях» і «Литературной газете» опублікований проект Статуту Союзу радянських письменників.

1940 – Пулітцерівську премію отримує Джон Стейнбек (John Ernst Steinbeck) за роман «Грона гніву».

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 319

Мiтки:

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!