

6 травня в історії книжкового світу
В цей день народилися:
1668 – Ален Рене Лесаж (Alain René Lesage) (пом. 1747), французький письменник (романи «Кульгавий біс» та «Історія Жиль Блаза з Сантільяна», висхідні до плутовскому роману).
1856 – Зигмунд Фрейд (Sigmund Freud) (пом. 1939), лікар-психіатр і психолог, засновник психоаналізу.
1861 – Рабіндранат Тагор, індійський письменник і громадський діяч. Народився в Колкаті (Калькутті) в заможній родині. У батьків Тагора було чотирнадцять дітей, він був наймолодшим. Писати вірші почав з восьми років. Отримав хорошу освіту – навчався в Східній семінарії в Колкаті, в педагогічному училищі та Бенгальській академії.
У 1873 році разом з батьком здійснив подорож по півночі Індії, що дало йому уявлення про багатство багатовікової індійської культури. У 1878 році опублікована перша поема Тагора «Історія поета». В цьому ж році Тагор виїхав до Лондона для вивчення права в Університетському коледжі.
У 1890 році він став керуючим родового маєтку в Східній Бенгалії. Головна тема віршів, написаних Тагором в період з 1890 по 1990 роки, – пейзажі та звичаї сільського життя.
У 1891 році Тагор переїхав в сімейний маєток під Колкатою, де з п’ятьма однодумцями відкрив школу. Щоб зібрати гроші на відкриття школи, був змушений продати авторське право на свої твори.
Перше десятиліття 20 століття для Тагора було затьмарене особистими втратами – смертю дружини в 1902 році, однієї з дочок в 1903 році і молодшого сина в 1907 році.
У 1912 році в Лондоні були опубліковані авторські переклади англійською мовою творів Тагора, після чого до нього прийшла популярність в Англії та США. У 1913 році Рабіндранат Тагор отримав Нобелівську премію з літератури. Преміальні гроші він передав своїй школі.
У наступні роки здійснював численні поїздки до США, країни Південної Америки, Європи, на Близький Схід. Отримав почесні ступені чотирьох Індійських університетів, почесний ступінь доктора Оксфордського університету. Рабіндранат Тагор є автором гімнів Індії та Бангладеш.
Помер 7 серпня 1941 року в Калькутті.
1868 – Гастон Леру (Gaston Leroux) (пом. 1927), французький письменник, роман якого «Примара опери» був вісім разів екранізований.
1868 – Владислав Реймонт (Wladyslaw Stanislaw Reymont) (пом. 1925), польський письменник, лауреат Нобелівської премії («Мужики», «1794», «Обітована земля»).
1889 – Стенлі Артур Морісон (Stanley Arthur Morison) (пом. 1967), англійський видавець, друкар, історик і теоретик типографіки.
1899 – Володимир Поляні (справжнє ім’я Володимир-Георгій Іванов) (пом. 1988), болгарський літератор.
1904 – Харрі Едмунд Мартінсон (Harry Edmund Martinson) (пом. 1978), шведський поет і прозаїк, лауреат Нобелівської премії 1974 року «за творчість, в якій є усе – від краплі роси до космосу» («Дорога», «Аніара», «Кропива цвіте»).
1914 – Наталія Йосипівна Ільїна (пом. 1994), письменниця (автобіографічний роман «Повернення» про долю російських емігрантів у Китаї).
1918 – Михайло Миколайович Алексєєв (пом. 2007), письменник, Герой Соціалістичної Праці.
1921 – Еріх Фрід (Erich Fried) (пом. 1988), австрійський поет, публіцист, прозаїк.
1961 – Михайло Кочетков, поет, бард.
В цей день померли:
1862 – Генрі Девід Торо (Henry David Thoreau), американський письменник і мислитель-трансценденталіст (нар. 1817).
1880 – Іван Захарович Суриков (нар. 1841), російський поет («Дитинство», «Ось моє село …»).
1919 – Лаймен Френк Баум (Lyman Frank Baum) (нар. 1856), американський письменник, автор «Чарівника Смарагдового міста».
1949 – Моріс Метерлінк (Maurice Polydore Marie Bernard Maeterlinck) (нар. 1862), бельгійський письменник.
Народився 29 серпня 1862 року в Генті, в сім’ї заможного юриста. З дитинства цікавився літературою та поезією, але батьки наполягли на юридичній освіті. Отримавши в 1885 році диплом юриста, Моріс їде в Париж для вдосконалення в юриспруденції. Півроку, проведені в Парижі, він цілком присвячує літературі.
Повернувшись в Гент, Метерлінк працює юристом і продовжує заняття літературою. Він починає друкуватися в паризьких виданнях, отримуючи хвалебні рецензії критиків. П’єса-казка «Принцеса Мален» була віднесена впливовим французьким критиком Мірбо до шедеврів, а її автора він порівняв з Шекспіром. Натхненний похвалою, Метерлінк залишає юридичну практику і цілком присвячує себе літературі.
Схильний до метафори та символізму, Метерлінк пише в основному казки і п’єси, де герої говорять мало, короткими, багатозначними фразами, де багато що залишається у підтексті. Особливо вдаються йому п’єси для ляльок-маріонеток – на відміну від живих акторів, ляльки можуть зіграти символ, передати архетип його героїв.
У 1895 Моріс зустрів Жоржетту Леблан, актрису і співачку, яка стає його супутницею, секретарем і імпресаріо, оберігає його спокій, захищає від сторонніх. У 1896 році вони їдуть у Париж. У ці роки Метерлінк пише метафізичні ессе і трактати, які увійшли до збірки «Скарб смиренних», «Мудрість і доля» та «Життя бджіл», де проводиться аналогія між активністю бджоли і людською поведінкою.
Найпопулярніша п’єса драматурга, «Синій птах», вперше була поставлена Станіславським у Москві в 1908; згодом вона з успіхом була представлена на сценах Лондона, Нью-Йорка, Парижа, завоювавши популярність не тільки своєю казковою фантазією, але й алегоричністю.
У 1911 році Метерлінку була присуджена Нобелівська премія «за багатогранну літературну діяльність, особливо за драматичні твори, відзначені багатством уяви та поетичною фантазією».
Під час першої світової війни Метерлінк намагався записатися в бельгійську громадянську гвардію, але не був прийнятий через вік. В цей час його відносини з Леблан зіпсувалися, і після війни вони розлучилися. У 1919 він одружився на Рене Даон – актрисі, що грала в «Синьому птахові».
В останні роки життя Метерлінк писав більше статей, ніж п’єс; з 1927 по 1942 роки вийшло 12 томів його творів, найбільш цікавим з яких є «Життя термітів», алегоричне засудження комунізму і тоталітаризму.
Помер Метерлінк 6 травня (за деякими джерелами – 5 травня) 1949 року від серцевого нападу.
1961 – Лучіан Блага (Lucian Blaga) (нар. 1895), румунський письменник і філософ-раціоналіст.
1970 – Тихон Сьомушкін (нар. 1900), письменник.
1972 – Віктор Драгунський, письменник.
Народився 30 листопада 1913 року в Нью-Йорку, в сім’ї емігрантів з Росії. Батьки незабаром повернулися на батьківщину. Сім’я влаштувалася в Гомелі. Під час Першої світової війни батько помер від тифу. Незабаром з’явився вітчим, червоний комісар, однак у 1920 він загинув. Другим вітчимом став актор єврейського театру Михайло Рубін. Разом з ним сім’я об’їздила всю країну, приїхавши в 1925 в Москву. Одного разу він не повернувся додому з гастролей, і що сталося – ніхто так і не дізнався.
Віктор рано почав працювати. У 1930, вже працюючи, він став відвідувати «Літературно-театральні майстерні» А. Дикого, а в 1935 році почав виступати як актор. Згодом організував і керував ансамблем літературно-театральної пародії «Синя пташка» (1948-1958). Під час Великої Вітчизняної війни був в ополченні – на фронт не потрапив через здоров’я.
З 1940 року публікує фейлетони й гумористичні оповідання, пізніше зібрані в збірник «Залізний характер» (1960); пише пісні, інтермедії, клоунади, сценки для естради й цирку.
З 1959 року Драгунський створює веселі розповіді про Дениса Корабльова під загальною назвою «Оповідання Дениска». Ці розповіді принесли їх автору величезну популярність, саме з ними і стало асоціюватися його ім’я. Діти насолоджувалися цими нестримно веселими книгами; читаючи їх, вони іноді зізнавалися, що почуваються «як у цирку» … Та й дорослим ці легкі, добрі й веселі розповіді доставляли чимало щирої і зовсім дитячої чистої радості.
Однак він писав і для дорослих теж. У 1961 році вийшла повість «Він впав на траву» про найперші дні війни, де простежуються паралелі з особистістю автора. Повість «Сьогодні і щодня» (1964) присвячена життю працівників цирку, які живуть у своєму, особливому цирковому світі.
Письменник помер у Москві 6 травня 1972 року. Але веселі і розумні книги Віктора Драгунського залишилися, щоб викликати радість і веселощі в багатьох поколінь читачів.
Події дня:
1835 – Вийшов перший номер американської газети «Нью-Йорк Геральд».
1926 – У Латвію після тривалої еміграції повернувся поет Яніс Райніс (Janis Rainis).
1934 – В «Известиях» і «Литературной газете» опублікований проект Статуту Союзу радянських письменників.
1940 – Пулітцерівську премію отримує Джон Стейнбек (John Ernst Steinbeck) за роман «Грона гніву».
Автор: allaМожливо вас зацікавить:
- 19 квітня в історії книжкового світу
- 7 лютого в історії книжкового світу
- 30 липня в історії книжкового світу
- 23 липня в історії книжкового світу
- 10 травня в історії книжкового світу
Переглядів: 436
Мiтки: 1668 рік • 17 століття • 1747 рік • 1794 рік • 18 століття • 1817 рік • 1835 рік • 1841 рік • 1856 рік • 1861 рік • 1862 рік • 1868 рік • 1873 рік • 1878 рік • 1880 рік • 1885 рік • 1889 рік • 1890 рік • 1891 рік • 1895 рік • 1899 рік • 19 століття • 1900 рік • 1902 рік • 1903 рік • 1904 рік • 1907 рік • 1908 рік • 1911 рік • 1912 рік • 1913 рік • 1914 рік • 1918 рік • 1919 рік • 1920 рік • 1921 рік • 1925 рік • 1926 рік • 1927 рік • 1930 рік • 1934 рік • 1935 рік • 1939 рік • 1940 рік • 1941 рік • 1942 рік • 1948 рік • 1949 рік • 1958 рік • 1959 рік • 1960 рік • 1961 рік • 1964 рік • 1967 рік • 1970 рік • 1972 рік • 1974 рік • 1978 рік • 1988 рік • 1990 рік • 1994 рік • 20 століття • 2007 рік • 21 століття • Європа • Індія • Америка • Англія • Бангладеш • війна • Вільям Шекспір • вірші • Гент • Зигмунд Фрейд • Китай • коледж • Колката • Латвія • Лондон • Москва • Нью-Йорк • оповідання • Париж • переклад • премія • розповідь • роман • Росія • Схід • США • твір • університет • фейлетони