3 липня в історії книжкового світу


В цей день народилися:

1796 – Микола Олексійович Польовий (пом. 1846), російський письменник, драматург, літературний і театральний критик, журналіст і історик.

1831 – Едмунд Ходжсон Йетс (Edmund Hodgson Yates) (пом. 1894), англійський письменник.

1883 – Франц Кафка (Franz Kafka), чеський філософ, німецькомовний письменник.

Народився в сім’ї, що жила в колишньому єврейському гетто Праги.

Інтересу до традиційної культури східно-європейських євреїв не виявляв і вважав за краще німецьку мову. Виріс в атмосфері самотності й деспотизму батька, що відбилося на всій його творчості, та й на здоров’ї теж. Материнські гени й батьківське виховання створили особистість, схильну до рефлексії та самоаналізу.

Сім’я була багатодітною – Франц був найстаршою дитиною в родині, у нього було ще два брати і три сестри. Брати померли в малолітньому віці, а сестри загинули в концтаборах Польщі під час 2-ої світової війни.

Закінчивши Празький Карлов університет, Кафка отримав ступінь доктора права і вступив на службу чиновником у страховому відомстві, де і пропрацював на скромних посадах до виходу на пенсію по хворобі в 1922 році. Робота для нього була заняттям другорядним та обтяжливим. На першому плані завжди стояла література, яка була виправданням всього його існування.

У 1917 році після легеневого крововиливу розвився туберкульоз, від якого письменник помер 3 червня 1924 року в санаторії під Віднем.

Франц Кафка при житті встиг видати дуже небагато – вийшли у світ його 4 збірки («Споглядання», «Сільський лікар», «Кари» і «Голодар»), перша глава роману «Америка» і ряд коротких творів. Романи «Америка», «Процес» і «Замок» залишилися різною мірою незавершеними.

1886 – Абдул Муіс (Abdul Muis), індонезійський письменник і журналіст.

1894 – Зінаїда Миколаївна Райх (пом. 1939), актриса, дружина Сергія Єсеніна, потім В. Мейєрхольда.

1900 – Маргарита Іванівна Рудоміно (пом. 1990), бібліотекознавець, засновник і перший керівник Бібліотеки іноземної літератури, що нині носить її ім’я.

1901 – Жозе Лінс ду Регу (José Lins do Rego Cavalcanti) (пом. 1957), бразильський прозаїк і літературний критик.

1908 – Тома Нарсежак (справжнє ім’я П’єр Робер Еро) (Thomas Narcejac – Pierre Robert Ayraud) (пом. 1998), французький письменник і сценарист.

1926 – Володимир Йосипович Богомолов (пом. 2003), радянський письменник («Іван», «Зося», «Момент істини» («У серпні сорок четвертого …»).

1928 – Валентин Савич Пікуль, радянський письменник.

За 40 років літературної діяльності Валентин Пікуль створив близько 30 романів і повістей, деякі з них екранізовані. На його рахунку кілька літературних премій. І сьогодні його твори читають і перевидають: на 2008 рік загальний їх тираж досяг 500 000 000 примірників.

1937 – Том Стоппард (Томаш Штраусслер), англійський драматург.

З’явився на світ в містечку Злін (Чехословакія). На початку другої світової війни сім’я Штраусслер втекла в Сінгапур, а потім до Індії. Батько хлопчика загинув в Сінгапурі.

Його мати в 1946 році вдруге виходить заміж за майора британської армії Кеннета Стоппарда. Незабаром вся сім’я переїжджає до Англії. Том отримав прекрасну освіту в приватних школах-інтернатах. У 1957 році він починає займатися журналістикою, пише для радіо і телебачення, працює театральним критиком.

У 1966 році побачила світ його п’єса «Розенкранц і Гільденстерн мертві», яка принесла йому велику популярність. Згодом він пише досить багато дуже вдалих п’єс, таких як «Стрибуни» (1972), «Пародії» (1975). Його п’єси сюрреалістичні і пронизані парадоксом. У цьому Стоппард є безперечним продовжувачем традицій англійського фарсу.

Крім п’єс, він пише сценарії, наприклад, для фільму «Відчай», який був поставлений в 1977 році знаменитим німецьким режисером Райнером Фассбіндером за романом Володимира Набокова. Також за його сценарієм знято досить відомий голлівудський фільм «Закоханий Шекспір».

Крім цього, Том Стоппард і сам займався режисурою. У 1990 році він зняв фільм за своєю п’єсою «Розенкранц і Гільденстерн мертві», в якому виступив також в ролі сценариста.

Популярність Стоппарду принесла також його політична активність. З 1970 року він багато подорожує, побував навіть у Радянському Союзі. Він активно захищає свободу слова та інші громадянські права.

У 2000 році Стоппард отримав від королеви Єлизавети II британський орден «За заслуги».

1944 – Роландас Павільоніс (Rolandas Pavilionis), литовський філософ, лінгвіст, політик (пом. 2006).

1953 – Сергій Пінаєв, російський літературознавець, дослідник творчості Максиміліана Волошина (автор книги про поета в серії «ЖЗЛ») та ін, професор РУДН.

1968 – Гліб Олексійович Морєв, літературознавець, редактор, літературний діяч.

В цей день померли:

1888 – Нгуен Дінь Тьеу (Nguyen Dinh Chieu) (нар. 1822), в’єтнамський поет.

1922 – Станіслав Козьмян (Stanisław Koźmian) (р. 1836), польський письменник і театральний діяч.

1977 – Олександр Мелентьєвич Волков, російський письменник, драматург, перекладач.

Народився 14 липня 1891 року в Усть-Каменогорську, в сім’ї відставного унтер-офіцера. Математичну освіту здобув у Томському учительському інституті, після закінчення якого в 1910 році працював учителем у селі Коливань, а потім в Усть-Каменогорську, в училищі, де починав свою освіту.

Сміливо можна сказати, що основним заняттям Волкова все його життя було пізнання. Він незмінно вчився краще за всіх, самостійно навчився читати, освоював мови. Свої перші літературні твори, вірші та п’єси, він пише напередодні революції, але тоді він і не підозрює, що коли-небудь буде займатися літературою професійно.

Несподіваний поворот в його долі стався коли вже будучи сорокарічним чоловіком, батьком двох синів, він переїздить до Москви. Тоді він береться вивчати англійську мову і абсолютно випадково йому в руки потрапляє книга Баума “Чарівник країни Оз”. Він хоче перевести її, але замість перекладу виходить нова книга, яка з благословення Самуїла Маршака розходиться величезними тиражами і відразу завойовує любов читачів.

Вирішивши всерйоз зайнятися літературою, Волков писав і серйозні, дорослі книги «Бійці-невидимки», «Літаки на війні», великі історичні романи «Зодчі» і «Поневіряння». У роки війни він створював патріотичні радіоп’єси, на його вірші створювалися пісні. Але його юні шанувальники знову і знову надсилали листи з проханням написати продовження. І в кінці кінців письменник здався.

Він написав ще п’ять книг про пригоди Еллі та її друзів. Останню з них, «Таємницю покинутого замку» – незадовго до смерті в 1975 році. Книга була опублікована в 1982 році, посмертно. А вже в дев’яностих у Волкова з’явилися продовжувачі Юрій Кузнєцов (“Смарагдовий дощ”), Сергій Сухінов (більше 17 книг про смарагдове місто) і Леонід Володимирський (“Буратіно в смарагдовому місті”).

1986 – Руді Воллі (справжнє ім’я Х’юберт Прайор) (Rudy Vallée — Hubert Prior Vallée) (нар. 1901), американський співак («Бродяга мрії», «Мій час Ваш час»).

2003 – Юрій Петрович Щекочихін, російський журналіст і письменник.

Народився в Кіровабаді 9 червня 1950. У 1975 році він закінчив Московський Державний університет і отримав диплом журналіста.

Його перша публікація – в газеті «Московський комсомолець» – відбулася в 17 років. Ще будучи студентом, Юрій почав вести молодіжну рубрику «Алий парус» в газеті «Комсомольська правда» і продовжував до 1980 року.

У 1980 році Юрій Щекочихін перейшов до редакції «Літературної газети», де до липня 1996 року обіймав посаду редактора відділу розслідувань. З 1996 року Юрій обіймав аналогічну посаду в «Новій газеті».

Темою для більшості публікацій журналіста був стан російської армії, положення полонених в Чечні, корупція, проблеми суспільства. В 1995 році Юрій Щекочихін придумав програму «Спеціальна бригада», яка вела журналістські розслідування, і сам став її ведучим. Програма проіснувала недовго.

Юрій Щекочихін входив до складу політичної партії Григорія Явлінського «Яблуко» і тричі обирався народним депутатом. У Державній думі він входив до складу Комітету з безпеки Держдуми та Комісії по боротьбі з корупцією в органах державної влади.

Був він і експертом ООН з питань організованої злочинності. Вів розслідування і публікував гострі статті з даних питань. Крім статей, Юрій Щекочихін писав п’єси, сценарії до фільмів, прозу.

Помер Юрій Щекочихін 3 липня 2003 від важкої інтоксикації. Існує версія, що він був отруєний полонієм.

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 69

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!