28 квітня в історії книжкового світу


В цей день народилися:

1665 – П’єр Якопо Мартелло (Pier Jacopo Martello) (пом. 1727), італійський драматург і поет, автор трагедій, драм і комедій, який підготував грунт для італійського Просвітництва.

1874 – Карл Краус (Karl Kraus) (на фото), австрійський письменник, критик, блискучий есеїст. Народився в Богемії, в заможній єврейській сім’ї, в 1877 переїхав до Відня. У 1892 вступив на юридичний факультет, в цей же період виступив як літературний критик, пробував свої сили на сцені. У 1894 перейшов на факультет філософії та літератури, в 1896 залишив університет, не отримавши диплома.

В цей період подружився з Петером Альтенбергом, увійшов до гуртка Молода Відень (Герман Бар, Гофмансталь, Шніцлер, Фелікс Зальтена та ін.) Через рік порвав з ним, опублікувавши памфлет Die demolierte Literatur. Виступив з різким відкиданням сіонізму Теодора Герцля. У 1899 почав видавати власний журнал «Факел», який випускав аж до смерті, зробив його найвпливовішим виданням епохи.

Перший номер журналу Факел. На його сторінках публікувалися найбільші письменники і художники: Альтенберг, Демель, Кокошка, Ласкер-Шюлер, Генріх Манн, Шенберг, Стріндберг, Тракль, Верфель, Оскар Уайльд та ін. З 1911 Краус став в журналі єдиним автором. У тому ж році він прийняв католицизм. Паралельно Краус виступав з публічними лекціями і читаннями – до 1936 він дав близько 1700 подібних сольних виступів не тільки у Відні, але в Берліні та Празі. У 1923 він покинув католицьку церкву.

Найбільшим твором Крауса стала сатирична драма в жанрі «світового огляду» «Останні дні людства» (1915-1919), багато в чому побудована на актуальних матеріалах європейських газет. Крім того, Краус відомий своїми афоризмами (зібрані в книзі «Звернене в слово», нім. Beim Wort genommen, 1955).

1891 – Микола Олександрович Бруні (пом. 1938), поет, прозаїк, льотчик, гравець першої петербурзької футбольної команди. Загинув у ГУЛАГу.

1902 – Валентина Олександрівна Осєєва (пом. 1969), дитяча письменниця, лауреат Державної премії 1952 року (повість «Васьок Трубачов і його товариші»).

1902 – Юхан Борген (Johan Borgen) (пом. 1979), норвезький прозаїк, драматург і критик.

1903 – Аліо Андрійович Мірцхулава (псевдонім Машашвілі) (пом. 1971), грузинський поет, зачинатель грузинської комсомольської поезії. (Поема «Руставська симфонія»).

1907 – Зоя Воскресенська (пом. 1992), письменниця, розвідниця.

Народилася в сім’ї помічника начальника залізничної станції. У чотирнадцять років стала бібліотекарем 42-го батальйону Смоленської губернії, в 1923 році – політруком в колонії малолітніх правопорушників, в 1928-му – перейшла на роботу в Задніпровський райком РКП (б) Смоленська.

У 1928 році Воскресенська переїжджає до Москви і з серпня 1929 року починає працювати у зовнішній розвідці. Була на розвідувальній роботі в Латвії, Німеччини, Австрії та Фінляндії.

З 1941 по 1944 рік перебувала у Швеції в якості прес-секретаря радянського посольства. Послом у Швеції була Олександра Михайлівна Коллонтай, яка працювала з нею в тісному співробітництві. Обидві, кожна по своїй лінії, сприяли тому, що 20 вересня 1944 Фінляндія порвала союз з фашистською Німеччиною і підписала перемир’я з Радянським Союзом.

Після війни Воскресенська продовжувала працювати в центральному апараті розвідки, дослужилася до начальника німецького відділу, виїжджала у відрядження до Берліна з оперативним завданням.

Була звільнена з розвідки і, на наполегливе її прохання залишити її в органах держбезпеки для досягнення пенсійного віку на будь-якій посаді, спрямована в Воркутлаг (один з таборів ГУЛАГу) начальником спецчастини, де прослужила близько двох років.

У 1956 року вийшла на пенсію у званні полковника МВС.

Зайнялася літературною діяльністю, ставши лауреатом Державної премії СРСР і премії Ленінського комсомолу.

За повісті «Серце матері» режисер Марк Донський зняв фільм, за що і отримана Державна премія (Ленінська). Сценарій був написаний Зоєю Воскресенською спільно з Іриною Донською.

У 1965 році була прийнята в члени Спілки письменників. Тільки за період з 1962 по 1980 роки її книги були опубліковані тиражем в 21642000 примірників.

Уже важко хвора, вона дізналася, що її «розсекретили». І коли багато за давністю років стало явним, Зоя Іванівна вирішила поділитися з читачами деякими епізодами свого життя, взявши відрізок часу, що безпосередньо передує Великій Вітчизняній війні і охоплює окремі сторони її роботи у воєнні роки. Вона написала книгу «Тепер я можу сказати правду» (Зі спогадів розвідниці). Зоя Воскресенська не побачила навіть сигнального примірника. Вона померла 8 січня 1992 року, а книга у видавництві «Олма-Пресс» вийшла в грудні 1992 року.

1922 – Георгій Іванович Куніцин (пом. 1996), письменник, філософ, академік.

1923 – Гарольд Регістан (справжнє прізвище Ель-Регістан) (пом. 1999), поет-пісняр.

1926 – Нелле Харпер Лі (Nelle Harper Lee), американська письменниця («Убити пересмішника»).

1927 – Михайло Михайлович Генін (пом. 2003), письменник-сатирик, афорист.

1936 – Віктор Олександрович Соснора, поет і прозаїк.

1948 – Террі Пратчетт, популярний англійський письменник.

Террі Пратчетт народився в 1948 році, в Бейконсфілді, в сім’ї Девіда та Ейлін Пратчетт з Хея-на-Веї. Навчався він у Вищій Технічній Школі Вікомба (High Wycombe Technical High School) і в публічній бібліотеці Бейконсфілда (Beaconsfield Public Library).

Під час своєї роботи журналістом, Пратчетт брав інтерв’ю у Пітера Бандера ван Дюрена, одного з директорів невеликої видавничої контори. Під час розмови Террі згадав про свій рукопис Люди Килима (The Carpet People). Бандер ван Дюрен і його партнерка, Колін Сміт, видали цю книгу в 1971 році.

У 1980 році він став прес-аташе Центральної Ради Електростанцій (Central Electricity Generating Board), в яку входило кілька атомних електростанцій.

Пратчетт залишив роботу на Раді Електростанцій у 1987 році, присвятивши своє життя літературі. З тих пір він випускає по дві книжки на рік.

У 1998 році Террі Пратчетт став кавалером Ордена Британської Імперії в чині офіцера за внесок у літературу (ОБІ – молодший лицарський орден в Британії, старші чини якого є лицарями – прим. Перекл.). Сам він висловився з цього приводу досить уїдливо: “Думаю, що під «внесок у літературу» мається на увазі утримання від спроб що-небудь написати.” Також Террі Пратчетту присвоїли ступінь Доктора Літератури Уорікського Університету в 1999 році, Університету Портсмунда в 2001, Університету Бата в 2003 і Брістольського Університету в 2004.

В цей день померли:

1853 – Людвіг Тік (Johann Ludwig Tieck) (нар. 1773), німецький письменник.

1876 – Томас Ейрд (Thomas Aird) (нар. 1802), шотландський поет, публіцист.

1949 – Хайріл Анвар (Chairil Anwar) (нар. 1922), індонезійська поетеса, голова літературної течії «Покоління 45 року», що з’явилася після серпневої революції 1945 року.

1976 – Річард Хьюз (Richard Hughes) (нар. 1900), англійський романіст, поет, драматург.

2000 – Овідій Горчаков, радянський розвідник, російський радянський письменник і сценарист.

Овідій Олександрович Горчаков народився 28 жовтня 1924 року в Одесі. Під час Великої Вітчизняної війни був керівником розвідгрупи в тилу ворога в Польщі та Німеччині. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни I ступеня і Орденом «За військову доблесть» (Польща). З 1950 працював як перекладач, у тому числі на з’їздах і пленумах КПРС за участю іноземних гостей.

У 1952 році був прийнятий у члени Комуністичної партії. У 41 рік закінчив Літературний інститут ім. М. Горького. У 1965 році увійшов до Спілки Письменників СРСР.

Написав ряд документальних книг, нарисів, репортажів, документальних повістей, які присвячені військовослужбовцям, радянським розвідникам.

У співавторстві з польським письменником Янушем Пшімановським у 1960 написав дуже відому повість «Викликаємо вогонь на себе».

А пізніше, через п’ять років, сценарій телефільму з цієї повісті. Фільм відзначений премією Ленінського комсомолу. Пародійний шпигунський роман «Джин Грін – недоторканний» написав разом з Василем Аксьоновим і Григорієм Поженяном, опублікований роман під загальним псевдонімом Грівадій Горпожакс.

Серія книг і нарисів присвячена і самому розвіднику. Так, наприклад, Юліан Семенов взяв Горчакова прототипом героя повісті «Майор “Вихор”», відобразивши його біографію.

Горчаков захоплювався стрільбою з лука, і був головою Всесоюзної Федерації стрільби з лука.

Овідій Олександрович помер 28 квітня 2000 року.

Події дня:

1563 – Першодрукар Іван Федоров і Петро Мстиславець почали друкування першої книги.

1599 – Англійський парламент затвердив загальну молитовну книгу для англіканської церкви.

1848 – Письменник Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін засланий в Вятську губернію.

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 71

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!