24 квітня в історії книжкового світу

Кві 24, 2012 -

В цей день народилися:

1777 – Олександр Олександрович Шаховський, князь, російський письменник, драматург і театральний діяч, член Російської академії (1810), почесний член Петербурзької АН (1841). Помер 22 січня (3 лютого) 1846 року, в Москві.

1814 – Василь Антонович Інсарський, російський письменник-мемуарист.

1815 – Ентоні Троллоп, англійський письменник.

1845 – Карл Фрідріх Георг Шпіттелер, швейцарський письменник, романіст, есеїст, лауреат Нобелівської премії 1919 року.

1905 – Роберт Пенн Уоррен, американський письменник і поет. Народився 24 квітня 1905 року в місті Гатрі (штат Кентуккі). У 1925 році він отримав диплом університету Вандербілта, а потім став готувати дисертацію в Каліфорнійському, Оксфордському та Йєльському університетах.

У 1957 році він отримав Національну книжкову та Пулітцерівську премії за книгу віршів «Обіцянки». Найбільш значним і найвідомішим твором цього письменника є роман «Вся королівська рать», який побачив світ у 1946 році. У ньому розповідається історія політика Віллі Старка, який готовий на все заради досягнення своєї мети. Він стає губернатором штату і бореться за місце сенатора, використовуючи нечесні методи. Роман був удостоєний Пулітцерівської премії за художню прозу 1947 року.

Роберт Пенн Уоррен став відомим не тільки як письменник і поет, але і як літературний критик. У співавторстві з К. Бруксом він написав книги «Як розуміти поезію» та «Як розуміти прозу». Його праця «Демократія і поезія», написана в 1975 році, сповнена розчарування в сучасній культурі, а в якості ліків Уоррен пропонує поезію.

Уоррен був консультантом по поезії в Бібліотеці Конгресу, в 1986 році він став першим офіційним поетом-лауреатом США.

Помер Роберт Пенн Уоррен 15 вересня 1989.

1909 – Бернхард Гржимек, німецький зоолог, письменник, директор Франкфуртського зоопарку («Вони належать всім») (пом. 1987).

В цей день померли:

1530 – Джакопо Саннадзаро, італійський гуманіст, поет.

1802 – Іван Голенищев-Кутузов, адмірал, поет, президент Адміралтейства-колегії.

1852 – Василь Жуковський, відомий російський поет-романтик.

Народився (29 січня) 9 лютого 1783 року у селі Мішенському Бєлевського повіту, Тульської губернії в сім’ї поміщика Буніна.

Матір’ю майбутнього поета була полонена туркеня Сальха, привезена під час війни селянами з-під фортеці Бендери і подарована Буніну.

Хоча виховувався Василь у сім’ї Буніна, прізвище та по-батькові він отримав від свого хрещеного батька – бідного дворянина Андрія Жуковського, який жив у будинку Буніна. Навчався спочатку в Тулі, в приватному пансіоні, потім його помістили в Шляхетний пансіон при Московському університеті. Ще перебуваючи в пансіоні, став друкувати вірші, а в 1802 році придбав популярність, опублікувавши вільний переклад елегії англійського поета Томаса Грея «Сільське кладовище».

На нашестя Наполеона в 1812 році Жуковський відгукнувся патріотичною поемою «Співак у стані російських воїнів». Був у рядах ополчення, бачив битву під Бородіно.

До 1815 році, коли вийшло перше зібрання віршів Жуковського, його вважали вже кращим російським поетом. Тоді ж Жуковський був призначений вчителем російської мови в царську сім’ю, а в 1826 – 1841 роках він став наставником спадкоємця престолу (згодом імператора Олександра II).

Жуковський – один із основоположників російського романтизму. В елегіях і баладах Жуковського вперше з надзвичайною щирістю відкрився читачеві внутрішній світ, відтінки душевних рухів поета. Вірш його музикальний, співучий, багатий півтонами й нюансами, переповнений, за висловом Пушкіна, «чарівної солодощі».

Жуковський поряд з Батюшковим фактично створив російську лірику і проклав безліч нових стежок для російської поезії. Незважаючи на свою віру в Божий промисел і монархічні переконання, поет захищав при дворі багатьох діячів, гнаних царизмом. Під його заступництво потрапили Пушкін (другом якого він був), декабристи, Шевченко.

Жуковський – класик поетичного перекладу, він познайомив російську публіку з кращими зразками світової поезії. Останні роки життя він провів за кордоном. Його остання робота – неперевершений переклад «Одіссеї» Гомера.

Помер Жуковський (12) 24 квітня 1852 року.

1962 – Анатолій Борисович Марієнгоф, російський поет, драматург, прозаїк і мемуарист, один з родоначальників імажинізму.

1989 – Олена Олександрівна Благініна, дитяча поетеса, перекладачка.

2005 – Аркадій Вайнер, письменник (брати Вайнери).

Події дня:

1704 – в Бостоні почала виходити «Бостон ньюс-леттер», перша постійна газета колоніального періоду США.

1800 – президент Джон Адамс заснував Бібліотеку Конгресу, виділивши 5000 доларів на закупівлю книг.

Бібліотека конгресу США займає унікальне місце в американському житті. Вона була заснована 24 квітня 1800 як довідковий відділ для законодавців, однак незабаром виросла до інституту державного масштабу.

А після другої світової війни бібліотека стала найбільшим міжнародним джерелом інформації, що виступають одночасно і бібліотекою, і науковим центром. Сьогодні бібліотека конгресу працює як потужний бібліографічний центр і як американське агентство з авторського права. Вона є спонсором виставок та культурних програм.

Бібліотека розташована у Вашингтоні. Її будівля займає 265 000 метрів на Капітолійському пагорбі. Довжина її стелажів – 865,5 кілометра. А в головному залі, висота якого 50 метрів від підлоги до купола, розміщуються понад 45 000 книг довідкової літератури та столи для 250 читачів.

Всього ж у колекції бібліотеки зосереджено близько 120 мільйонів книг і журналів, 12 мільйонів фотографій, майже 5 млн. географічних карт, 57 мільйонів сторінок рукописів, а також нот і музичних записів, фільмів і телевізійних програм.

Бібліотека обслуговує головним чином законодавців конгресу США, урядові органи, дослідницькі установи, науковців, приватні фірми та промислові компанії.

1949 – у Києві відкрито літературно-художній музей Тараса Шевченка.

1964 – У Копенгагені була обезголовлена Русалонька.

Пам’ятник Русалоньці – один із найвідоміших символів Копенгагена та всесвітньо відома пам’ятка для туристів.

Мешканці та гості Копенгагена в цей день 1964 року були вражені видом обезголовленої Русалоньки, героїні Андерсена. Її образ був втілений у бронзі скульптором Едвардом Еріксеном у 1913 році на валуні біля набережної Лангелінье.

Голову Русалоньки так і не знайшли – довелося створювати нову. З приводу цього акту вандалізму ходили чутки, що його скоїв раніше судимий художник-«ситуаціоніст» Йорген Наш. Пізніше, у своїй книзі 1997 року Наш підтвердив, що скульптура стала жертвою його боротьби з «класичним мистецтвом, яке віджило своє».

Цікаво, що в долі Русалоньки напад Наша виявився не першим і, на жаль, не останнім. У 1961, 1963 і 1976 роках її обливали червоною фарбою, домальовували трусики і бюстгальтер.

У 1984 році багатостраждальній скульптурі «ампутували» праву руку. А в 1990 році їй знову майже відпиляли голову. У 1998 році знову відсікли голову, яку на цей раз швидко знайшли. А в 2003 році Русалоньку скинули у воду.

Але, що б з нею не сталося, Русалоньку завжди відновлювали по зліпку, залишеному її творцем. Адже вона стала близька не лише жителям Копенгагена і багато що означає не тільки для Данії. Мільйони туристів з’їжджаються з усіх куточків світу, щоб подивитися на цю чудову статую, доторкнутися до неї, сфотографуватися і попросити виконання самого заповітного бажання.

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!