23 квітня в історії книжкового світу


Безперечно, головною подією дня є святкування Всесвітнього дня книг і авторського права.

В цей день народилися:

1564 – Вільям Шекспір, англійський поет і драматург. Народився в Стратфорд-на-Ейвоні в сім’ї ремісника. Батько його був перчаточником, що користувався повагою в місті. Один раз батько навіть був обраний мером. Вільям навчався у граматичній школі, що вважалася однією з кращих; основними предметами в ній були англійська, латинська та давньогрецька мови.

У 18 років Шекспір одружився на донці сусіда-поміщика. Дружина його була старше на 8 років, в сім’ї було троє дітей.

Близько 1587 року Вільям перебрався в Лондон, приблизно в 1593 році вступив до театральної трупи Р.Бербеджа, працюючи і як актор, і як режисер, і як драматург.

З 1590 по 1594 Шекспіром створені так звані «ранні хроніки» – історичні п’єси «Річард III», «Генріх IV», трагедія «Тит Андронік», комедії «Приборкання норовливої», «Комедія помилок». Він пише поеми – «Венера і Адоніс» (1593) і «Лукреція» (1594), сонети, п’єси. Тільки сонетів в період з 1592 по 1600 рік їм написано понад півтори сотні.

У 1595-1600 роках Вільямом Шекспіром були написані «Король Джон», «Річард II», «Два веронця», «Сон у літню ніч», «Ромео і Джульєтта», «Венеціанський купець». Цей період у творчості Шекспіра завершився воістину видатними комедіями «Дванадцята ніч», «Багато галасу даремно», «Віндзорські пустунки».

На початку 1600-х у творчості Шекспіра настав перелом – головним жанром для нього стає трагедія. В період 1608-1614 роки Шекспір створює одні з найкращих своїх творів: «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет».

За своє творче життя великий драматург написав 17 комедій, 11 трагедій, 5 поем, більше 150 сонетів і близько 10 хронік. До сих пір не вщухають суперечки про те, чи був Шекспір автором всіх цих та інших творів.

Незабаром з невідомих причин Шекспір іде у відставку і повертається з Лондона додому, де в колі сім’ї і проводить свої останні роки життя. Є припущення, що він був у цей період хворий: його заповіт, датований 15 березня 1616, написано дуже нерозбірливо.

Помер великий драматург 23 квітня 1616. Згідно із заповітом, його тіло поховано під вівтарем церкви в Стратфорді.

1571 – Леоне Модена (іт. Leone Modena) (пом. 1648), італійський рабин, поет, теолог, упорядник єврейського словника.

1835 – Микола Помяловський (пом. 1863), російський письменник.

1852 – Едвін Маркем (англ. Edwin Markham) (пом. 1940), американський поет.

1896 – Мате Залка (справжнє ім’я Бела Франкль) (Máté Zalka – Béla Frankl), угорський письменник-антифашист.

Народився в місті Матольчі (Угорщина) в родині сільського корчмаря.

Освіту здобув у комерційному училищі. Коли почалася 1-а світова війна, Бела Франкль був покликаний в якості молодшого офіцера в австро-угорську армію і воював в Італії та на Східному фронті.

У 1916 році під Луцьком він був узятий в полон російськими військами. Як і безліч інших австро-угорських військовополонених (Ярослав Гашек, Бела Кун), він був натхнений революцією 1917 року в Росії і перейнявся соціалістичними ідеями. Приєднавшись до комуністичного руху, в 1920 році вступив заочно в заборонену Угорську комуністичну партію.

Мате Залка бився на фронтах Громадянської війни в Росії, брав участь у селянських повстаннях в тилу Колчака, а з 1919 року став бійцем Сибірської партизанської армії. Після з’єднання партизан з основними силами Східного фронту Червоної Армії з 1920 року перебував на командних посадах і в 1921-1923 роках брав участь у придушенні повстань селянських військ Нестора Махна.

Творчість Мате Залки присвячена переважно військовій тематиці та інтернаціональній співпраці. Його перше опубліковане оповідання «Ходячи» (1924) було присвячено Громадянській війні в Росії, як і «Кавалерійський рейд» (1929) та «Яблука» (1934).

Найвідоміший твір Залки – роман «Добердо» (1937), закінчений незадовго до загибелі, розповідає про безглуздість і несправедливість 1-ої світової війни. Він писав угорською та російською мовами.

Протягом 1923-1928 років працював дипломатичним кур’єром, на господарській роботі, директором Театру Революції в Москві. Був зайнятий в апараті ЦК ВКП (б) з 1928 року. З кінця 1920-х співпрацював у бюро Міжнародного об’єднання революційних письменників.

Військовий досвід привів його до Іспанії, коли там почалася громадянська війна. З 1936 року він воював на боці республіканців під ім’ям генерала Лукача і командував 12-ю Інтернаціональною бригадою.

Він загинув 11 червня 1937 року в боях поблизу Уеска.

1899 – Найо Марш (англ. Ngaio Marsh) (пом. 1982), новозеландська письменниця. Починаючи як художниця і актриса, вона добилася всесвітньої популярності своїми класичними детективними романами, головним героєм яких був інспектор Скотленд Ярду Родерік Алейн («Навколо одні констеблі»).

1902 – Хальдоур Кілья Лакснесс (справжнє ім’я Хальдоур Гудьонссон) (ісл. Halldór Kiljan Laxness – Halldór Guðjónsson), ісландський письменник. Лауреат Нобелівської премії 1955 року.

Народився в Рейк’явіку, в сім’ї інспектора будівництва доріг.

Коли хлопчикові було 3 роки, сім’я переїхала на ферму, розташовану на південь від Рейк’явіка. Ферма називалася Лакснесс, що значить «півострів лосося» (ця назва і стала згодом псевдонімом письменника). Дитиною Лакснесс заслуховувався, як його батько розповідає ісландські саги й читає твори епічної поезії з родинної бібліотеки. Ще школярем він таємно складав романтичні історії. Після смерті батька в 1919 році він вперше їде за кордон, довгий час живе в Данії, подорожує Австрією, Німеччиною та Францією.

До 1930 року він продовжує подорожувати світом, перекладаючи свої враження на папір. Виходить ряд його збірок, роман «Під священною горою», він починає роботу над автобіографією «З будинку я пішов».

На батьківщину повертається в 1930 році. Тут один за одним виходять його твори – романи «Салка Валка» і «Самостійні люди», епічна сага «Світло світу», роман «Ісландський дзвін». Серед інших робіт Лакснесс тих років – дорожні нотатки про поїздку письменника в Росію: «Шлях на схід» і «Російська казка».

У 1948 році Лакснесс опублікував «Атомну станцію», сатиричний роман про атомну епоху, який не користувався таким успіхом, як його ранні твори.

У 1955 році йому була присуджена Нобелівська премія з літератури «за яскраву епічну силу, яка відродила велике розповідне мистецтво Ісландії».

У 1960-і роки Лакснесс продовжує писати романи, мемуари, ессе, п’єси і багато перекладає. Незважаючи на схвальні відгуки критики, величезну популярність письменника в Ісландії, а також визнання його досягнень літературознавцями, за межами Скандинавії він відомий мало.

Помер Лакснесс 8 лютого 1998 в Рейк’явіку.

1918 – Маргарет Авізон (Margaret Avison), канадська поетеса («Зимове сонце»).

1918 – Моріс Дрюон (фр. Maurice Druon), французький письменник, лауреат Гонкурівської премії.

Народився в Парижі. Його батьком був актор Лазар Кессель з Оренбурга, який у 1908 році разом із сім’єю переїхав жити до Ніцци, але у віці 21 року покінчив життя самогубством. Прізвище Дрюон Моріс узяв у свого вітчима.

Навчання Дрюон проходив у Парижі на літературному факультеті, в паризькій школі політичних наук і в школі Самюр. Під час війни був активним учасником «Руху Опору» та «Вільна Франція», служив кавалерійським офіцером.

Всесвітню популярність письменникові приніс історичний цикл “Прокляті королі”, який писався Дрюоном протягом 22 років з 1955 по 1977 роки. У 1966 році Моріса Дрюона обирають членом Французької академії, де він 14 років був секретарем і курирував проблеми розвитку літератури та інших видів мистецтва, займався виданням академічного словника.

У 1973-1974 роках був міністром культури в уряді президента Помпіду, а в 1978 був обраний до парламенту. Нагороджений за заслуги перед Францією Великим хрестом Ордена Почесного легіону.

У 1993 році указом президента Бориса Єльцина Моріс Дрюон був нагороджений орденом «За великий внесок у розвиток і зміцнення культурних зв’язків між Росією та Францією». А в 2003 році письменник мав зустріч і довгу бесіду з президентом Путіним у Ново-Огарьово.

14 квітня 2009, не доживши 9 днів до свого 91 дня народження, Моріс Дрюон помер у Парижі.

1920 – Григорій Тютюник, український письменник, поет («Вир»).

1923 – Мануель Мехіа Вальєхо, іспанський письменник (“Біля підніжжя міста”).

1923 – Василь Земляк (справжнє ім’я Василь Сидорович Вацик) (пом. 1977), український письменник і сценарист («Підполковник Шиманський»).

1926 – Джеймс Патрік Донліві (англ. James Patrick Donleavy), американський письменник, один із основоположників жанру «чорного гумору».

1941 – Пааво Ліппонен (фін. Paavo Tapio Lipponen), фінський політичний діяч.

1942 – Кен Аулетта (англ. Ken Auletta), американський письменник і журналіст.

1956 – Керолайн Томпсон (Caroline Thompson), американська письменниця, сценаристка і режисер.

В цей день померли:

1616 – Вільям Шекспір (інформація про нього вище).

1616 – Інка Гарсіласо де ла Вега (el Inca Garcilaso de la Vega), перуанський історик і письменник.

1616 – Мігель де Сервантес Сааведра (Miguel de Cervantes y Saavedra), іспанський письменник.

Народився 9 жовтня 1547 в Алькала-де-Енарес у бідній дворянській родині. В молоді роки він служив в армії, відзначився в морській битві при Лепанто (1571), що закінчилася перемогою християн. Саме в цій баталії за однією з версій він втратив руку.

На шляху додому був захоплений алжирськими піратами і проданий в рабство. Кілька разів намагався втекти, але невдало. У 1580 році Сервантес був викуплений з неволі християнськими місіонерами.

Влаштувавшись у Мадриді, він впритул зайнявся літературною творчістю. Опублікувавши кілька творів, які не мали гучного успіху, Сервантес переїхав до Севільї. Причиною переїзду послужила й убогість заробітку. У Севільї він вступив до інтендантської служби. Вона давалася непросто: при виконанні своїх обов’язків він терпить безліч невдач і навіть потрапляє до в’язниці. Життя його в цей період – суцільна низка поневірянь, лих та негараздів.

Але він не кидає письменства. Власна доля стає для нього засобом для вивчення іспанського життя у всіх його проявах.

У 1604 році Сервантес опублікував першу частину свого роману «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», який отримав величезний успіх як в Іспанії, так і за її межами.

З цього часу до самої смерті літературна діяльність Сервантеса не припинялася: в 1604 – 1616 роках з’явилася друга частина «Дон Кіхота», новели, багато драматичних творів, поема «Подорож на Парнас» і роман «Персілес і Сіхізмунда», надрукований уже після смерті автора.

Сервантес працював до останнього дня життя. За кілька днів до смерті він постригся в ченці. 23 квітня 1616 він помер від водянки.

Завдяки роману про Дон-Кіхота його ім’я назавжди увійшло в списки авторів найвидатніших творів світової літератури.

1695 – Генрі Ваган (Henry Vaughan) (нар. 1622), англійський поет («Мир», «Сатири»).

1847 – Едуард Іванович Губер (нар. 1814), поет і перекладач, переклав російською мовою «Фауста» Гете.

1850 – Вільям Уордсуорт (William Wordsworth), англійський поет-романтик, засновник “озерної школи”.

Народився 7 квітня 1770 року в Кокермут, графство Кумберленд. Після смерті батьків виховувався в будинку дядька, який дав йому хорошу освіту в Кембриджі.

Рано проявився інтерес Уордсуорта до літератури, він читав своїх великих попередників Шекспіра, Чосера, Мільтона. У 1790 році, відвідавши Францію і сприйнявши ідеї свободи, рівності й братерства, він присвятив своє життя літературі. Поселившись далеко від міського шуму, він споглядає природу і пише вірші.

Починаючи з 1795 року, Уордсуорт написав свої найкращі вірші, також великі поеми. У 1807 році вийшло 2 томи його віршів. Темою його віршів була внутрішнє, невидиме оку життя природи, він помічав навіть найпростіші явища і описував їх як прояв вищої краси. За життя вийшли два повних зібрання творів поета.

Уордсуорт заснував нову поетичну школу, яка отримала назву «озерної школи». Її характерна риса – споглядання та мрійливість. Хоча в цій школі не було великих талантів, вона мала великий вплив на всю пізнішу поезію Англії. А сучасники ставилися до них швидше вороже, піддаючи осміянню. Тільки набагато пізніше критики оцінили Уордсуорта гідно, і зараз він займає видне місце в історії англійської літератури.

Помер Уордсуорт в Райдел-Маунт 23 квітня 1850, ледь відзначивши свій 80-й день народження.

1915 – Руперт Брук (Rupert Chawner Brooke) (нар. 1887), англійський поет.

1945 – Нур Баян (нар. 1905), татарський поет. Загинув у боях за звільнення Австрії.

1976 – Віра Казимирівна Кетлинська (нар. 1906), письменниця (романи «Мужність», «В облозі» тощо).

1981 – Жозеф Пла.

1996 – Памела Треверс (Pamela Lyndon Travers – Helen Lyndon Goff) (нар. 1899), англійська письменниця австралійського походження, автор Мері Поппінс.

2008 – Анатолій Васильович Мітяєв, радянський письменник, сценарист, редактор.

Народився 12 травня 1924 року в селі яструбки Рязанської області.

Закінчивши 9-й клас в підмосковній Клязьмі, подав документи в лісовий технікум. Влітку 1942 року записався добровольцем на фронт, і вже на третій день перебування в армії був у бою. Служив гарматним номером у гвардійському мінометному дивізіоні.

Перші публікації Мітяєва – вірші і замітки про армійське життя – з’явилися в 1946 році в газеті Далекосхідного військового округу «Тривога».

У 1950-1960 роках Мітяєв був відповідальним секретарем газети «Піонерська правда», а потім до 1972 року – головним редактором дитячого журналу «Мурзилка». Пізніше він очолював редакцію студії «Союзмультфільм».

За сценаріями Мітяєва були створені такі мультфільми, як «Загубилася внучка», «Пінгвіни», «Чужі фарби», «Пригоди Точки і Коми», «Три пірата», «Шість Іванов – шість капітанів».

У числі найбільш відомих книг письменника: «Тисяча чотириста вісімнадцять днів: Герої й битви Великої Вітчизняної війни», «Шостий – неповний», «Подвиг солдата», «Книга майбутніх командирів», «Вітри Куликова поля», «Розповіді про російський флот» , «Житній хлібушко – калачу дідусь».

Анатолій Васильович пішов з життя 23 квітня 2008 року, проживши гідне життя.

Події дня:

1597 – відбулася прем’єра вистави за п’єсою Шекспіра “Віндзорські пустунки”, на якій була присутня англійська королева Єлизавета I (Elizabeth I).

1836 – У Петербурзі вийшов перший номер журналу «Современник».

У першій половині 19 століття в Росії значно зросла кількість газет і журналів, збільшилися їх тиражі, але з усіх переважали видання консервативного спрямування.

(11) 23 квітня 1836 року в Петербурзі вийшов перший номер літературного і громадсько-політичного журналу «Современник», заснований А. С. Пушкіним.

Розділ поезії першого номера містив вірші Пушкіна, Жуковського, Вяземського, Давидова, Баратинського, Тютчева та інших авторів. У розділі прози основне місце займали твори Пушкіна, Гоголя, Тургенєва, а також розповіді інших авторів, статті Давидова, Вяземського і Одоєвського.

Оскільки журнал видавався у важких цензурних умовах, твори авторів постійно заборонялися, деякі пропускалися урізаними або зі спотвореннями. Крім віршів і прози, в журналі публікувалися критичні, історичні, етнографічні та інші матеріали.

Після загибелі Пушкіна в 1837 році «Современник» видавався на користь його сім’ї групою друзів на чолі з В.Жуковським, де в цей же рік були опубліковані невидані раніше твори Пушкіна: «Мідний вершник», «Русалка», «Арап Петра Великого» та інші, а також твори Жуковського, Лермонтова, Вяземського та Єршова.

З 1838 року журнал переходив до різних видавців, і регулярність виходу номерів часто порушувалася. У 1845 році «Современник» перейшов М.Некрасову, який залучив до журналу І.Тургенєва, І.Гончарова, О.Герцена, також там друкувалися переклади творів Ч.Діккенса, Ж.Санд та інших західних письменників.

У 1847-48 роках стиль журналу визначали статті В.Бєлінського, в яких він критикував сучасну дійсність і пропагував революційно-демократичні ідеї. Політична реакція та переслідування цензури ускладнили роботу редакції, але «Современник» продовжував виходити.

Найбільш яскравими в історії «Современника» стали 1854-62 роки, коли журнал очолили М.Чернишевський і Н.Добролюбов і друкували там свої твори. Тоді «Современник» вів різку полеміку з ліберальною й консервативною журналістикою, будучи переважно політичним виданням, причому революційної спрямованості.

Смерть Добролюбова й арешт Чернишевського в 1862 році призупинили роботу і вихід «Современника», але вже через рік Некрасову вдалося відновити видання, і він продовжував залишатися кращим з демократичних журналів. У ці роки в ньому було опубліковано роман «Що робити?» Чернишевського, реалістичні твори Салтикова-Щедріна, Слєпцова, Решетникова, Успенського та інших російських письменників і публіцистів.

У 1866 році, після замаху на Олександра II, журнал був закритий владою. Продовжувати справу «Современника» став журнал «Вітчизняні записки» Некрасова і Салтикова-Щедріна.

1889 – в листі брату Олександру Антон Павлович Чехов написав фразу, що стала крилатою: «Стислість – сестра таланту».

1907 – Джек Лондон відправився в плавання навколо світу.

23 квітня 1907 Джон Гріффіт Чейні, відомий як Джек Лондон, відправився з Сан-Франциско на двохмачтовому судні в плавання навколо світу. Це була не перша морська подорож письменника.

Коли Лондону не було і 15 років, він плекав мрію стати піратом. З цією метою він позичив у своєї годувальниці Дженні грошей, на які купив у п’яного матроса шлюпку. На ній-то майбутній письменник і відправився в дорогу.

«Цей хлопець не протягне і року, – подейкували про нього старі моряки. – А шкода, з нього б вийшов відмінний капітан ». «Зіп’ється», – зітхали одні. «Уб’ють», – хитали головою інші.

Проте ці прогнози не збулися – Джек Лондон став обожнюваним всіма письменником, багатим і знаменитим.

… І ось тоді, на сорок першому році життя він наклав на себе руки, прийнявши морфій.

1932

– В Стратфорді-на-Ейвоні був відкритий Королівський шекспірівський театр, який проводить шекспірівські фестивалі.

– Відповідно до рішення ЦК ВКП (б) «Про перебудову літературно-художніх організацій» розпустилися всі письменницькі організації, на місці яких створюється єдиний Союз радянських письменників.

1964 – народження театру на Таганці. Недавні випускники Училища ім. Б. В. Щукіна зіграли п’єсу Б.Брехта «Добра людина з Сезуана», поставлену їх педагогом, а до моменту прем’єри – головним режисером Юрієм Любимовим. Спектакль став і дебютом на сцені З. Славіної, В. Золотухіна, Н. Губенко.

1975 – у Києві відкрився український музей книги.

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 83

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!