22 червня в історії книжкового світу


В цей день народилися:

1738 – Жак Деліль (Jacques Delille) (пом. 1813), французький поет, перекладач Вергілія.

1767 – Вільгельм фон Гумбольдт (Friedrich Wilhelm Christian Carl Ferdinand von Humboldt) (на фото), німецький філософ, філолог, мовознавець, засновник Берлінського університету.

Народився в Потсдамі.

Гумбольдт – один з найвизначніших представників німецького класичного гуманізму часу І. В. Гете і Ф. Шиллера.

Він бачить мету історії в здійсненні ідеалу гуманності, яка полягає в духовному формуванні та розкритті людської індивідуальності у всій повноті її здібностей, які повинні злитися в якесь гармонійне ціле, подібне художнього твору. Вільне внутрішній саморозвиток індивіда і нації, яку Гумбольдт також розуміє як духовну творчу індивідуальність, визначає і межі діяльності держави; завдання його Гумбольдт зводить лише до захисту зовнішніх кордонів та забезпечення внутрішнього правопорядку («Про межі діяльності держави», 1792).

Здійснення ідеалу гуманності Гумбольдт бачив в античності, а в новий час – особливо в особистості Гете, твори якого, за Гумбольдту, реалізують вищий художній ідеал.

Гумбольдт по суті з’явився основоположником філософії мови як самостійної дисципліни. Він розуміє мову не як щось застигле, а як безперервний процес духовної творчості, як «формуючий орган думки», що виражає індивідуальне світогляд народу і тим самим визначає духовне ставлення людини до світу. Ці ідеї справили величезний вплив на подальший розвиток мовознавства

Вільгельм Гумбольдт помер 8 квітня 1835 року в Тегеле, поблизу Берліна.

1856 – Генрі Хаггард (Henry Rider Haggard) (пом. 1925), англійський письменник, автор «Копалень царя Соломона»

1886 – Хелла Вуолійокі (справжнє ім’я Елла Муррік) (Hella Wuolijoki – Ella Murrik) (пом. 1954), фінська письменниця естонського походження (роман «Жінки Ніскавуорі» тощо).

1898 – Еріх Марія Ремарк (Erich Maria Remarque), німецький письменник («Три товариші», «Тріумфальна арка»).

Народився в німецькому місті Оснабрюк в робочій католицькій родині.

У 1916 році Ремарка призвали в армію, і він був направлений на Західний фронт. В одному з боїв 31 червня 1917 Еріх Марія Ремарк отримав поранення в ногу, руку і шию і до кінця війни перебував у військовому госпіталі.

У жовтні 1925 року він взяв у дружини колишню танцівницю Ільзу Ютту Замбона. Саме з подружжя Ремарк писав своїх героїнь у деяких романах, в тому числі Патріцію Хольман у відомому романі «Три товариші». Разом вони прожили 4 роки, після чого їх шлюб розпався.

Однак, для того щоб їй допомогти покинути Німеччину в 1938 році Ремарк ще раз на ній одружився. Офіційно їхній шлюб був розірваний тільки в 1957 році, при цьому Еріх Марія до кінця своїх днів виплачував колишній дружині грошову допомогу і після смерті заповів їй 50 000 доларів.

У 1933 році нацисти спалили всі твори Еріха Марії Ремарка, заборонивши читати його книги, посилаючись, нібито, на те, що він має єврейське походження і його справжнє прізвище – Крамер («Ремарк», написане навпаки). Гоніння змусили Еріха емігрувати в США, де він в 1947 році отримав громадянство.

У 1937 році у нього був бурхливий і стрімкий роман із знаменитою актрисою Марлен Дітріх, проте ці відносини принесли більше мук, чим щастя. Вважається, що прообразом героїні роману «Тріумфальна арка» є саме Марлен Дітріх.

Письменник є автором таких відомих романів як «Життя в борг», «Іскра життя», «На західному фронті без змін», «Час жити і час помирати», «Ніч в Лісабоні”.

Еріх Марія Ремарк помер 25 вересня 1970 року в Локарно у Швейцарії.

1904 – Валентин Овечкін (пом. 1968), російський письменник.

1946 – Роберт Лінн Аспрін, американський письменник-фантаст.

Народився в місті Сент-Джонс, штат Мічиган (США). Його дитячі роки пройшли в містечку Енн Арбор (Мічиган). Закінчивши Мічиганський університет і відслуживши в армії, Аспрін поступив на службу в компанію «Ксерокс», де пропрацював понад дванадцять років на посаді бухгалтера. Ця робота подарувала йому не тільки хороші знання про фінанси та облік, які він демонстрував у своїх творах, а й багато цікавих сюжетів. Перші романи автора, які він писав вечорами після роботи, пройшли практично непоміченими ні критикою, ні читачами.

Успіх прийшов до автора з першим гумористичним романом-фентезі серії «МІФ». Досить швидко написавши шість романів циклу, Роберт Аспрін підписав контракт на наступні шість, а потім з великими труднощами написав ще чотири. У 1993 році Аспрін був втягнутий в тривалу холодну фінансову війну з податковою інспекцією і надовго залишив роботу над книгами серії.

У 2001 році Аспрін повернувся до пригод улюблених героїв, написавши книгу «МІФфія нездійсненна», а рік потому написав завершальну книгу двенадцатікніжья «Щось оМІФфігенное».

Останні свої роботи Роберт Аспрін вважав за краще писати не інакше, як в співавторстві, в тому числі і зі своєю коханою дружиною Лінн Еббі, з якою вони ростили двох дітей, Аннет і Деніеля.

Вранці 22 травня 2007 в своєму будинку в Новому Орлеані письменник-фантаст Роберт Лінн Аспрін помер.

1947 – Октавія Батлер, американська письменниця-фантаст.

1965 – Ден Браун (Dan Brown), письменник, автор інтелектуальних детективів, трилерів.

Народився в Нью-Гемпширі (США) в сім’ї професора математики і музиканта.

Браун закінчив академію Філіпс-Екзетер, де його батько викладав математику, а також писав підручники та посібники, до відходу на пенсію в 1982 році. Мати і батько Брауна були музичними, мати також служила органістом у церкві. Сім’я належала до Єпископальної церкви США. Після закінчення академії Браун вступив в Амхерст-коледж, де був активним членом товариства «Psi Upsilon». Браун випустився в 1986 році, а останній рік навчання провів в Іспанії в Університеті Севільї (ісп. Universidad de Sevilla), вивчаючи історію мистецтв.

Закінчивши навчання в коледжі, Ден Браун зробив ставку на музичній кар’єрі в якості автора пісень, музиканта і виконавця. Браун випустив кілька компакт-дисків (CD) зі своїми записами. У 1991 році він переїхав до Голлівуду, де заробляв на життя викладанням в початковій школі Беверлі Хіллз (англ. Beverly Hills Preparatory School).

У 1993 році Ден Браун разом з родиною повернувся в Нью-Гемпшир і став викладати англійську мову в Філіпс-Екзетер, а також іспанський в Lincoln Akerman School.

Бліс Браун, дружина Дена – художник і мистецтвознавець, допомагає Брауну в його наукових дослідженнях. Вона супроводжує його в поїздках і дослідницьких подорожах. У 1995 році результатом спільної роботи подружжя стала книга-бестселер «187 чоловіків, від яких слід триматися подалі: путівник для романтично фрустрованих жінок».

У 1998 році Браун, давно цікавився філософією, історією релігій, криптографією і таємними товариствами, опублікував свій перший роман-трилер – «Цифрова фортеця», що став бестселером. Роман досліджує тонку грань між цивільною свободою і національною безпекою і розповідає про роботу секретного підрозділу – агентства національної безпеки.

Наступні твори Брауна створювалися на «стику жанрів» трилера, інтелектуального детективу, роману-загадки. У 2000 році вийшов інтелектуальний конспірологічний детектив «Ангели і демони». Потім, в 2001 році вийшов трилер «Точка обману», що розповідає про складні аспекти моральності в політиці та вплив на національну безпеку.

У 2003 році пригоди професора Роберта Ленгдона з «Ангелів і демонів» були продовжені романом «Код да Вінчі» – в перший же день було продано 6000 примірників, а загальний світовий тираж бестселерів Дена Брауна, перекладених на 40 мов, наближається до 81 мільйонам примірників.

За перший тиждень продажів роман «Код да Вінчі» зайняв перше місце в списку Нью-Йоркських бестселерів за версією газети «The New York Times», а також розмістився на вершині бестселерів «The Wall Street Journal», «San Francisco Chronicle». Пізніше став хітом номер № 1 у всіх великих рейтингах бестселерів в країні. У травні 2006 року вийшла екранізація роману «Код да Вінчі», а в 2009 році – екранізація роману «Ангели і демони».

У вересні 2009 року опубліковано роман «Втрачений символ» («The Lost Symbol»), що відкривав завісу таємниці над масонським минулим Америки. У перший же день продажів було розкуплено понад мільйон екземплярів книги [джерело не вказано 148 днів].

Письменник також займається журналістикою, регулярно публікується в журналах «Newsweek», «TIME», «Forbes», «People», «GQ», «The New Yorker», виступає в різних популярних радіо-і телепрограмах.

В цей день померли:

1956 – Вацлав Ржезач (справжнє ім’я Вацлав Вонявка) (Václav Řezáč – Václav Voňavka) (нар. 1901), чеський письменник.

1995 – Леонід Петрович Дербеньов (нар. 1931), поет-пісняр.

2003 – Василь Володимирович Биков, білоруський письменник.

Народився 19 червня 1924 року в селі Бички Ушачской району Вітебської області республіки Білорусь в селянській родині.

Навчався в Вітебськом художньому училищі на скульптурному відділенні. Звідти в 1941 році і пішов добровольцем на фронт. Василь Биков пройшов всю війну, зустрівши перемогу над фашизмом у далекій Австрії, вже будучи офіцером Радянської Армії. Він пройшов Болгарію, Югославію, Угорщину і Румунію, був двічі поранений. А його батьки навіть отримували звістку про його смерть. У повоєнні роки Василь Биков прослужив в армії ще кілька років і тільки після демобілізації, в 1947 році почав серйозно займатися літературою.

Його твори, такі як «Альпійська балада», «Мертвим не боляче» опубліковані в 1960-і роки, «Сотников», «Обеліск», «Дожити до світанку», опубліковані в 1970-і роки, принесли письменникові світову славу.

З 1972 по 1978 роки Биков працює секретарем Гродненського відділення Спілки письменників Білоруської РСР. У 1989 році Бикова обирають депутатом З’їзду народних депутатів СРСР.

Василь Володимирович Биков є Героєм соціалістичної праці і має такі нагороди як, Орден Леніна, Орден Червоної Зірки, Орден Трудового Червоного Прапора, Орден Дружби і Орден Великої Вітчизняної Війни першого ступеня. А ще він – лауреат Ленінської та Державної премій СРСР.

Проза Бикова жорстка і сувора рівно настільки, наскільки важкою і героїчною була його доля.

Василь Биков помер у річницю початку Великої Вітчизняної війни 22 червня 2003 року.

Події дня:

1853 – в Лондоні розпочала роботу «Вільна російська друкарня», заснована А. І. Герценом.

1857 – вихід в Лондоні першої російської опозиційної газети «Дзвін», видавцями якої були Олександр Герцен і Микола Огарьов.

1941 – Олексій Миколайович Толстой завершує останню книгу циклу «Ходіння по муках».

1993 – в Смоленську відбулася урочиста закладка пам’ятника літературному героєві Василю Теркіну.

2004 – Білл Клінтон (William “Bill” Jefferson Clinton) випускає в світ свої мемуари, під назвою «Моє життя».

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 89

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!