Цікаві факти про книжки

В цей день народилися:

1772 – Семюел Кольрідж, англійський поет і філософ («Взяття Бастилії», «Сказання про Старого Мореплавця»).

1790 – Альфонс де Ламартін, французький поет-романтик («Жоселен»).

1847 – Джузеппе Джакоза (Giuseppe Giacosa) (пом. 1906), італійський драматург.

1852 – Хосе Торібіо Медіна (José Toribio Medina Zavala) (пом. 1930), чилійський вчений, книгознавець, бібліограф.

1896 – Євген Львович Шварц, радянський письменник, драматург, кіносценарист, автор п’єс – «Ведмідь», «Дракон», кіносценаріїв – «Попелюшка», «Дон-Кіхот» та інших.

1900 – Віктор Юхимович Ардов (справжнє прізвище Зільберман), письменник-сатирик.

1919 – Йосеф Кадлец (Josef Kadlec), чеський письменник.

1929 – Урсула Кребер Ле Гуїн, американська письменниця-фантаст.

1935 – Борис Арьевіч Семеновкер, книгознавець, бібліограф, історик, голова Секції книги Центрального будинку вчених.

1956 – Керрі Фішер, американська актриса, сценарист і прозаїк.

В цей день померли:

1556 – П’єтро Аретіно, італійський письменник і публіцист.

Народився 20 квітня 1492 в місті Ареццо (Тоскана), в родині шевця. Освіти практично не отримував, а в 14 років пішов з дому, жебракував. Змінив ряд ремесел: був вуличним співаком, погоничем мулів, підручним ката, за деякими даними – галерним рабом. Потім деякий час вивчав мистецтво в Перуджі, але був вигнаний після того, як зобразив Діву Марію з лютень в руках.

У 1512 році у Венеції П’єтро Аретіно опублікував свій перший збірник. У 1516 році Аретіно перебрався до Риму. Тут була опублікована його дотепна сатира «Заповіт слона». Ця сатира привернула увагу папи Лева X, проти якого вона і була спрямована. Лев X порішив, що таких дотепних ворогів краще перетворити в слуг і знайшов Аретіно місце при своєму дворі.

Після його смерті в 1521 році Аретіно направив своє саркастичне перо проти кардинала Джуліо Медічі, згодом папи Климента VII, написавши кілька дошкульних поем. Їх тексти вивішувалися на статуї Пасквін в Римі, поблизу площі Навона. Але з Медічі така гра йому не принесла успіху. Незабаром він був змушений тікати з міста: кілька його вкрай непристойних сонетів виснажили терпіння недоброзичливців.

Він перебирається до Венеції. У Венеції Аретіно написав і опублікував велику частину своїх творів, найкраща з них – «Комедія про придворних вдачі» – була опублікована в 1526 році.

Аретіно був надзвичайно плідним письменником, що працював у безлічі жанрів. У 1558 році, через два роки після смерті письменника, всі твори Аретіно були занесені в Індекс заборонених книг за доносом його ворогів, які звинуватили його в єретичних висловлюваннях і думках.

1845 – Ніколоз Бараташвілі, грузинський поет.

1893 – Хуліан дель Касаль, кубинський поет, найбільший представник модернізму.

Народився 7 листопада 1863 року в Гавані, в родині землевласника, вихідця з Біскайї. У віці 5-ти років Хуліан позбувся матері. Вірші почав писати з 18 років. У той же час він здобував освіту на юридичному факультеті Гаванського університету і працював писарем у Міністерстві фінансів. Однак незабаром Хуліан вирішує залишити навчання, щоб повністю присвятити себе літературі.

У 1888 році дель Касаль вирушає до Європи. Метою поїздки була його мрія – Париж. Але йому не вдалося довести подорож до кінця. Він влаштувався в Мадриді, де познайомився з провідними поетами Іспанії.

Незабаром Хуліан повертається в Гавану. Тут поет включився у літературне життя і в 1890 році випустив перший збірник віршів «Листи за вітром». Вірші, що увійшли до цієї збірки, були написані під впливом іспанського романтизму. У цей період він працював коректором і журналістом.

У наступних збірках «Сніг» та «Бюсти і рими» дель Касаль еволюціонував у бік парнаської, а потім і символістської поетики. Його вірші відрізняються глибоким песимізмом, меланхолією, музикальністю, зображенням екзотичних пейзажів.

Він помер від сміху: 21 жовтня 1893 року, коли поет вечеряв з друзями, один з гостей розповів анекдот, від якого у дель Касаль почався напад неконтрольованого реготу, що викликало розшарування аорти, кровотеча і раптову смерть.

1931 – Артур Шніцлер (р. 1862), австрійський драматург.

1969 – Джек Керуак, американський письменник.

Події дня:

1056 – за замовленням наближеного київського князя Ізяслава Ярославича, диякон Григорій почав переписувати Євангеліє («Остромирове Євангеліє»).

1940 – в московській квартирі Миколи Островського (вул. Горького, 14) відкрився музей письменника.

1962 – в «Правді» опубліковано вірш Євгена Євтушенка «Спадкоємці Сталіна».

Бувають моменти, коли історія поезії стає просто Історією. У газеті «Правда» з’явився вірш Євгена Євтушенка «Спадкоємці Сталіна», яке було написано поетом одразу після виносу Сталіна з Мавзолею в 1961 році. Але тоді воно було відкинуто редакціями і цілий рік чекало «відлиги».

Приголомшливо, як можна було написати ці рядки тоді, та ще й віднести їх в газету.

Ні, Сталін не помер.

Сталіна винести?

Редактор Косолапов, надрукували до цього «Бабин Яр», порадив поетові звернутися прямо в ЦК до референта Хрущова Лебедєву. Лебедєв, переконаний противник сталінізму, злегка підредагував текст і передав адресату.

Реакції Хрущова були абсолютно непередбачувані. Він громив і критикував Сталіна, але ніяких інших методів правління, крім сталінізму, не знав. Однак на цей раз в політичній боротьбі з Молотовим, Маленковим і Кагановичем, відстороненими від влади, йому знадобилася хоч якась точка опори в суспільстві. І він знайшов її, як не дивно, в поезії.

Спадкоємців Сталіна,

переповнені.

Зали дійсно переповнені. Люди, не вірячи своїм вухам, слухали слова, які по своїй сміливості і правдивості перевершували все, що тоді говорилося по радіо і з трибун.

Секретар Спілки письменників Сурков звинуватив Євтушенко в антирадянській діяльності за читання на своїх виступах вірша «Спадкоємці Сталіна». І раптом Хрущов, виступаючи перед колгоспниками в Абхазії, сказав: «Зі Сталіним ми не дорассчіталісь». І зачитав з аркуша всі вірш Євтушенка. Здійснилося!

Надруковане багатомільйонними тиражами в «Правді» вірш повторювалося, як молитва, десятками мільйонів людей. Країна знову знайшла надію на свободу.

1971 – Нобелівська премія з літератури присуджується Пабло Неруди.

1976 – американцеві Солу Беллоу присуджена Нобелівська премія з літератури.

1986 – американського письменника Едварда Трейсі (Edward Tracy) викрали в Бейруті.

1987 – у Львові створено Товариство української мови імені Шевченка.

1992 – надійшла в продаж книга «Секс» написана Мадонною.

1997 – засновано Літературна премія Олександра Солженіцина.

Засновник премії – Російський громадський фонд Олександра Солженіцина. Премія присуджується щорічно за твори в прозі, поезії, драматургії, літературній критиці і літературознавстві. Нагороджуються премією письменники, які живуть в Росії і пишуть російською мовою, чия творчість «володіє високими художніми достоїнствами, вносить значний внесок у збереження і дбайливе розвиток традицій вітчизняної літератури».

Премія вручається одному письменнику чи поетові, в рідких випадках може бути поділена між двома кандидатами. Лауреатом премії автор може стати тільки один раз. У разі, якщо премія присуджується авторові посмертно, грошова сума премії буде використана, згідно з рішенням журі, для нового видання творів автора або увічнення його пам’яті.

У 2004 році премія була вперше присуджена кінематографістам, її лауреатами стали творці фільму «Ідіот» – кінорежисер Володимир Бортко «за натхненне кінопрочитання роману Достоєвського« Ідіот », що викликало народний відгук і возз’єднатися сучасного читача з російською класичною літературою в її моральному служінні» і актор Євген Миронов «за проникливе втілення образа князя Мишкіна на екрані, що дає новий імпульс осягнення християнських цінностей російської літературної класики».

У різні роки лауреатами премії ставали академік Володимир Топоров, поети Інна Ліснянський, Ольга Седакова, Юрій Кублановський, письменники Валентин Распутін, Костянтин Воробйов, Євген Носов, Леонід Бородін, політолог Олександр Панарін, літературний критик і біограф Гоголя Ігор Золотусский.

Ім’я лауреата оголошується в перший тиждень березня починаючи з 1998 року, а церемонія вручення премії проходить в останній тиждень квітня в приміщенні Будинку російського зарубіжжя.

• 6 серпня в історії книжкового світу
• 30 червня в історії книжкового світу
• 23 червня в історії книжкового світу
• 30 листопада в історії книжкового світу
• 20 квітня в історії книжкового світу

Переглядів: 63