21 червня в історії книжкового світу


В цей день народилися:

1797 – Вільгельм Карлович Кюхельбекер, поет, декабрист, активний учасник повстання на Сенатській площі.

Народився в Санкт-Петербурзі, в родині німецьких дворян. У 1808 році Вільгельм закінчив навчання в приватному пансіоні міста Верро в Ліфляндії і вступив до Царкосельського ліцею, з якого вийшов в 1817 році зі срібною медаллю і чином 9 класу. Саме в ліцеї зав’язалася дружба Кюхельбекера з Пушкіним.

Перші свої вірші Вільгельм Кюхельбекер став друкувати в журналах «Амфіон» і «Син Вітчизни». Працював у Колегії іноземних справ, одночасно був викладачем латинської та російської мов в благородному пансіоні Педагогічного інституту.

У 1821-1822 роках він був прикомандирований до генерала Єрмолова в якості особливого порученця на Кавказі. З 1817 року перебував в таємному товаристві «Священна артіль», а потім став членом Північного товариства декабристів. Брав участь в замаху на великого князя Михайла Павловича, переховувався у Варшаві, Але 19 січня 1826 року було заарештовано і відправлено під варту в Петропавловську фортецю. 10 липня того ж року суд засудив Кюхельбекера до 20 років каторжних робіт.

Після каторги Кюхельбекер перебував на засланні в Іркутській губернії, де зробив багато для культурного та сільськогосподарського розвитку краю. Останні півтора року він прожив в Кургані, осліп.

(11) 23 березня 1846 Вільгельм Карлович Кюхельбекер помер від сухот у місті Тобольську, де перебував на лікуванні, і був похований на Завальному кладовищі.

1840 – Акакій Ростомович Церетелі (აკაკი წერეთელი) (пом. 1915), грузинський поет. Майстер громадської і любовної лірики («Світлячок», «Суліко»).

1905 – Жан-Поль Сартр (Jean-Paul Sartre), французький філософ, письменник, драматург та есеїст.

Народився в Парижі. Закінчив Вищу нормальну школу в 1929 році і наступні десять років присвятив викладанню філософії в різних ліцеях Франції, а також подорожей і навчання в Європі.

Його ранні роботи – це власне філософські дослідження. У 1938 році він опублікував свій перший роман «Нудота», а в наступному році випустив книгу невеликих оповідань під назвою «Стіна». Під час Другої світової війни Сартр провів дев’ять місяців в таборі для військовополонених. Став активним учасником Опору, писав для підпільних видань. Під час окупації опублікував свою головну філософську працю – «Буття і ніщо» (1943). Успіхом користувалися його п’єси «Мухи» (1943), і «За замкненими дверима» (1944), дія якої відбувається в пеклі.

Визнаний лідер екзистенціалістського руху, Сартр став найбільш помітним і обговорюваним автором у післявоєнній Франції. Разом з Сімоною де Бовуар і Морісом Мерло-Понті він заснував журнал «Нові часи». Починаючи з 1947 року Сартр регулярно публікував окремі томи своїх публіцистичних і літературно-критичних нарисів під назвою «Ситуації».

Серед його літературних творів найбільш відомі – «Дороги свободи» (1945-1949); п’єси «Мертві без поховання» (1946), «Шаноблива шльондра» (1946) і «Брудні руки» (1948).

У 1950-і роки Сартр співпрацював з Французькою комуністичною партією. Виступав із засудженням радянського вторгнення в Угорщину в 1956 і Чехословаччину в 1968 році. На початку 1970-х років послідовний радикалізм Сартра проявився в тому, що він став редактором забороненої у Франції маоїстської газети, а також взяв участь у кількох маоїстських вуличних демонстраціях.

До числа пізніх робіт Сартра відносяться «Затворник Альтона» (1960); філософська праця «Критика діалектичного розуму» (1960), «Слова» (1964), перший том його автобіографії, «Троянки» (1968), за мотивами трагедії Евріпіда; критика сталінізму – «Привид Сталіна» (1965) і «В сім’ї не без виродка».

У 1964 році Сартр відмовився від Нобелівської премії з літератури, заявивши, що не хотів би ставити під сумнів свою незалежність. Помер Сартр в Парижі 15 квітня 1980 року.

1910 – Олександр Трифонович Твардовський (пом. 1971), радянський поет і громадський діяч.

Народився в Смоленській області, на хуторі Загір’я. Його батько був сільським ковалем, людиною грамотною і вельми начитаною.

У 15 років, під час навчання в сільській школі, вийшли у світ його перші вірші. На початку 1930-х років він пише вірші «Сніг стає, відійде земля», «Брати», «Ліс восени», а також поему «Країна Муравія».

Після школи Олександр навчається в Смоленському педагогічному інституті. На цьому його освіта не закінчується – в 1939 році він вступає до Інституту філософії, літератури та історії в Москві.

Твардовський пише про тяготи сільського життя після революції, проблеми колективізації, займається перекладами білоруських, вірменських, українських поетів. У 1939 році поет стає військовим кореспондентом, в 1940 році вступає до лав КПРС.

Справжню славу Олександру Твардовському приносять твори, створені в роки Великої Вітчизняної війни, перш за все поема «Василь Тьоркін», її герой знаходить справді народну любов. Жахи війни, її жорстокість і безглуздість описані в поемі «Будинок біля дороги», у віршах «Два рядка», «Я вбитий під Ржевом».

З 1950 року Твардовський є редактором журналу «Новий світ» і займає цей пост майже до самої своєї смерті. У 1960-і роки з-під пера поета виходять такі чудові поеми, як «За даллю даль», «По праву пам’яті», а також безліч прекрасних ліричних віршів, наповнених любов’ю до рідної землі, яка не покидала Олександра Трифоновича до останніх днів його життя.

Олександр Твардовський пішов з життя 18 грудня 1971 року в селищі Червона Пахра Московської області.

1929 – Федір Полєнов (пом. 2000), письменник.

1935 – Франсуаза Саган (справжнє прізвище Куаре) (Françoise Sagan – Françoise Quoirez), французька письменниця.

Народилася в містечку Карьяк, департаменту Ло. На початку Другої світової війни її сім’я переїхала в Ліон. Навчалася в приватних школах Франції і Швейцарії, в Сорбоннському університеті.

Популярність Саган приніс перший роман «Здрастуй, смуток» (1954), опублікований, коли їй було 19 років. Роман був переведений на 30 мов світу, а потім екранізований. За цим твором пішли й інші романи, і численні розповіді, п’єси, повісті, наприклад «Чи любите ви Брамса?» (1959), «Трохи сонця в холодній воді» (1969), «Втрачений профіль» (1974), «Намальована леді»(1981), «Втомлена від війни» (1985).

Всі твори Франсуази Саган – про кохання, самотність, незадоволеність життям, вони відрізняються ясністю оповідної манери і точністю психологічного малюнка.

Створюючи романи про тендітну любов, сама вона раз у раз ставала героїнею скандальних світських хронік, сама себе називаючи «прожигательницей жизни». У її житті було безліч скандалів, несплачених податків, дивних заміжжь, автомобільних аварій, шикарних яхт, пристрастей до наркотиків і алкоголю, умовних тюремних термінів, азартних ігор – і в кінці життя бідність, незважаючи на всі отримані нею гонорари. Померла Франсуаза Саган 24 вересня 2004 від легеневої емболії.

1948 – Анджей Сапковський (Andrzej Sapkowski), польський письменник-фантаст.

1948 – Ян Рассел Мак’юен (Ian McEwan), англійський письменник («Амстердам», «Дитя у часі», «Stop-кадр!”).

Народився у військовому містечку Олдершота, Гемпшир, в сім’ї Рози Лілліан Вайолет і Девіда Мак’юена. Велику частину дитинства він провів на військових базах в Східній Азії, Німеччині та Північній Африці, де служив його батько, кадровий офіцер шотландської армії. Його мати мала двох дітей від першого шлюбу, набагато старших за нього, але Мак’юен завжди вважав себе «єдиною дитиною», аж до 2007 року, коли несподівано дізнався про існування брата.

Коли йому було дванадцять, сім’я повернулася до Англії і він був прийнятий в школу-інтернат Вулверстоун (Woolverstone Hall School) в Суффолці де навчався з 1959 по 1966 рік і де він почав розвивати схильність до англійської романтичної поезії та сучасної американської та англійської фантастики. Деякий час він працював у Лондоні в якості сміттяра до зарахування в університет Суссекса в Брайтоні, який він закінчив з відзнакою і отримав ступінь бакалавра з англійської літератури в 1970. У тому ж році Мак’юен був прийнятий до Університету Східної Англії (University of East Anglia), де він був одним із перших випускників новаторського курсу творчої писемності, який викладали письменники Малькольм Бредбері та Енгус Уїлсон, і там же отримав ступінь магістра в 1971.

Після закінчення навчання письменник отримав ступінь магістра, і відправився до Афганістану. Він незабаром почав публікувати оповідання у літературних журналах. У 1975 році він опублікував збірку оповідань, написаних ним в рамках курсової роботи на ступінь магістра), під назвою «Перша любов, Останні помазання» (англ. First Love, Last Rites). Збірник пізніше приніс автору Премію Сомерсета Моема в 1976.

Мак’юен починає писати сценарії для радіоспектаклів і ТБ-шоу, і незабаром два сценарії були використані телекомпанією BBC: «Бесіди з людиною шафою» (англ. Conversations with a Cupboardman – 1975) і «День Народження Джека Блошхи» (англ. Jack Flea’s Birthday Celebration – 1976).

У 1978 році він опублікував свій другий збірник оповідань, «Між збитих простирадел» (англ. In Between the Sheets), і його перший роман «Цементний сад» (англ. The Cement Garden). Незабаром після виходу останнього, в літературних колах вибухнув скандал у зв’язку з тим, що деякі критики відзначили схожість між романами «Цементний сад» і «Дім нашої матері» (англ. Our Mother’s House) Юліана Глоага (Julian Gloag), написаний в 1963. Мак’юен заперечував, що читав роботу Глоага, і в підсумку офіційних звинувачень в плагіаті подано не було.

Мак’юен знову опинився в центрі скандалу в 1980 році, коли телеканал BBC в останній момент відмовився від постановки п’єси «Стереометрія» (англ. Solid Geometry), в центрі якої історія героя, який зберігає в столі хімічно консервований пеніс в банці.

Протягом 1980-х років, Мак’юен в основному пише сценарії для телебачення й кіно, в тому числі «Імітація» (англ. The Imitation Game), «Обід орача» (англ. The Ploughman’s Lunch), «Останній день літа» (англ. The Last Day of Summer), і «Кислосолодкий» (англ. Soursweet), а також п’єси, «Незнайомці» (англ. Strangers). Ним також написані два романи, «Втіха мандрівників» англ. (The Comfort of Strangers) і «Дитя у часі» (англ. The Child In Time).

Мак’юен є членом Королівського літературного товариства, членом Королівського товариства мистецтв, а також членом Американської академії мистецтв і наук. Він був нагороджений премією Шекспіра фонду Альфреда Тепфера в 1999 році. Він також є заслуженим членом Британської гуманістичної асоціації. У 2000 році був нагороджений орденом Британської Імперії. У 2008 році Мак’юену була присуджена почесна ступінь доктора літератури Університетського коледжу в Лондоні, де він викладав англійську літературу.

Зараз проживає в Оксфорді.

1962 – Віктор Робертович Цой, актор, музикант, письменник, художник і скульптор; лідер легендарного російського рок-гурту «Кіно».

Народився в Ленінграді в сім’ї викладача фізкультури та інженера. Був єдиною дитиною в родині.

З раннього дитинства у нього проявилася схильність до малювання. У 15 років він закінчив середню художню школу, де виникла група «Палата №6» на чолі з Максимом Пашковим. Після виключення за неуспішність з художнього училища імені В. Сєрова (нині імені Миколи Реріха) поступає в СГПТУ-61 на спеціальність «різьбяра по дереву».

В молодості Цой був шанувальником Михайла Боярського та Володимира Висоцького, пізніше Брюса Лі, іміджу якого став наслідувати і захопився східними єдиноборствами.

В кінці 1970-х – початку 1980-х років Віктор став тісно спілкуватися з Олексієм Рибіним з аматорської групи «Пілігрими». Тоді утворилася панк-група «Автоматичні задовольнителі», в складі якої Цой і Рибін їздили в Москву. Під час однієї з таких поїздок Віктора Цоя, що співає під гітару з компанією в електричці, зауважив Борис Гребенщиков.

Влітку 1981 року хлопці заснували групу «Гарін і Гіперболоїди», яка вже восени була прийнята в члени Ленінградського рок-клубу. Незабаром група змінила назву на «Кіно» і під керівництвом Бориса Гребенщикова приступила до запису першого альбому.

У червні 1990 року пройшов останній концерт «Кіно». Після цього Цой з Каспаряном усамітнилися на дачі під Юрмалою, де почали записувати матеріал для нового альбому. Цей альбом, зведений музикантами групи «Кіно» вже після смерті Цоя, вийшов у грудні 1990 року і отримав назву «Чорний альбом».

15 серпня 1990 Віктор Цой загинув в автокатастрофі. Аварія сталася під Тукумсом в Латвії, в декількох десятках кілометрах від Риги. Згідно з найбільш правдоподібною офіційною версією, Цой заснув за кермом, після чого його «Москвич-2141» темно-синього кольору вилетів на зустрічну смугу і зіткнувся з автобусом «Ікарус-250».

19 серпня Віктор Цой був похований на Богословському кладовищі в Ленінграді.

Смерть Віктора Цоя була шоком для безлічі шанувальників. Серед багатьох шанувальників музиканта ходить фраза: «Цой не помер. Він просто вийшов покурити».

Поряд з усіма своїми іншими заслугами і талантами Віктор, як з’ясувалося, був ще й дуже талановитим письменником. Його твір «Романс» спокійно розміщується на 5 аркушах, але зачіпає він майже всі питання, що терзали людство ось уже на протязі, як мінімум 2000 років.

В цей день померли:

1824 – Гаврило Іванович Добринін (нар. 1752), письменник-мемуарист.

1914 – Берта Зуттнер (уроджена Берта Софія Фелічіта Кінскі), австрійська письменниця, діяч міжнародного руху миру, перша жінка-лауреат Нобелівської премії миру.

1960 – Массімо Бонтемпеллі (Massimo Bontempelli) (нар. 1878), італійський письменник, драматург, музичний критик, композитор.

1970 – Лев Абрамович Кассиль, радянський письменник («Кондуїт і Швамбранія», «Воротар республіки», «Дорогі мої хлопчики”).

Народився (27 червня) 10 липня 1905 року в Саратовській губернії в родині лікаря і вчительки музики.

Навчався в гімназії, після революції перетвореної в Єдину трудову школу. З дитинства долучився до творчості: був редактором і художником рукописного журналу для дітей у бібліотеці-читальні.

У 1923 році він поступив на фізико-математичний факультет Московського університету. До третього курсу почав всерйоз думати про літературну працю. Через рік написав своє перше оповідання, яке було надруковане в 1925 в газеті «Новини радіо». Весь вільний час віддавав читанню російської класики.

У 1927 був притягнутий Маяковським до роботи в журналі «Новий ЛЕФ», потім співпрацював з журналом «Піонер», публікував актуальні нариси в газеті «Известия».

В цей період виходять в світ перші книги Кассіля для дітей, у тому числі автобіографічні повісті «Кондуїт» і «Швамбранія», які йому принесли загальне визнання і читацьку любов. Зображуючи події 1-ї світової війни і Лютневої і Жовтневої революцій 1917 року через призму сприйняття дітей з сім’ї середнього інтелігентного кола, Кассиль з невичерпною дотепністю показує життя двох маленьких хлопчиків-братів у сім’ї і поза домом, ломку старої гімназії і перші роки становлення радянської «єдиної трудової» школи.

Глибоке знання системи цінностей сучасної йому молоді, тяжіння до зображення людей екстремальних і творчих професій (спортсменів, льотчиків, художників, акторів), визначили тематику творів Кассіля, написаних для дітей і юнацтва. Такі романи «Воротар Республіки» (1938), «Хід білої королеви» (1956), «Чаша гладіатора» (1960).

Частина творів була написана Кассилем спільно з М.Поляновським, в тому числі «Вулиця молодшого сина» (1949), що отримала Державну премію 1951 року, і «Так було».

Кассиль залишив також оповідання, багато з яких присвячені будням Великої Вітчизняної війни, добре знайомим Кассилю з власного досвіду військового кореспондента, і дітям на фронті і в тилу.

У 1965 році Кассиль був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. Багато років викладав в Літературному інституті ім. М. Горького.

Помер Кассиль в Москві 21 червня 1970 року. Похований на Новодівичому кладовищі.

1980 – Леонід Мартинов (нар. 1905), російський поет, перекладач, мемуарист.

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 77

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!