2 липня в історії книжкового світу


В цей день народилися:

1724 – Фрідріх Готтліб Клопшток (Friedrich Gottlieb Klopstock) (пом. 1803), німецький поет і драматург.

1775 – Надія Осипівна Пушкіна (Ганнібал), мати великого поета О. С. Пушкіна.

Батьки – Осип Абрамович Ганнібал і Марія Олексіївна Пушкіна. Її дитинство і юність пройшли в Петербурзі та заміському Кобрині, отриманому Марією Олексіївною Ганнібал по суду від чоловіка.

Надія Осипівна отримала хороше домашнэ виховання, була начитаною, прекрасно володіла французькою мовою. Весела, завжди жвава, вона вільно почувалася у світському суспільстві, мала велике коло знайомих, що захоплювалися її красою. Її називали прекрасною креолкою, підкреслюючи її незвичайне походження. Із Сергієм Львовичем Пушкіним Надія Осипівна вінчалася 28 вересня 1796 в церкві сусіднього з Кобриним села Воскресенського. Взаємна любов і душевна прихильність з’єднали їх долі на 40 років.

Олександр був старшим сином у родині. Крім нього, у Надії Осипівни та Сергія Львовича були діти: Ольга, Микола, Лев. Інші ж діти – Павло, Михайло, Платон і Софія – померли в дитячому віці. Надія Осипівна багато займалася вихованням дітей і надзвичайно пишалася успіхами свого старшого сина Олександра. Під час Михайлівського заслання поета, піклуючись про його здоров’я, вона клопоталася про дозвіл Пушкіну виїхати з села для лікування, потім раділа його приїзду до Петербурга в травні 1827 року.

Під час останньої хвороби матері Пушкін виявляв велику турботу про неї, а після її смерті (вона померла 29 березня 1836) «скаржився на долю» за те, що він так недовго “користувався ніжністю материнською». Пушкін сам відвіз тіло матері для поховання в Святогорський монастир і виявив бажання після своєї смерті бути похованим поруч.

1825 – Еміль Олів’є (Еміль Олів’є) (пом. 1913), французький письменник, оратор, міністр юстиції.

1877 – Герман Гессе, німецький письменник, лауреат Нобелівської премії 1946 року.

Народився в місті Кальве, розташованому на півдні Німеччини. Гессе відвідував гімназію в своєму рідному місті, яке він пізніше увічнив у своїх творах, наприклад у повісті «Під колесами», яка була опублікована в 1906 році.

У віці 14 років юний Гессе стає семінаристом в монастирі Маульбронн. Юнак захоплено вивчає мови, драматургію, античну і німецьку класику. Однак згодом Гессе перервав свою освіту і працював в Кальве підмайстром в майстерні Генріха Перро – власника фабрики баштових годинників, потім продавцем книг в Базелі. Паралельно з цим юнак багато читає, в основному класику – він обожнює Гете й твори німецьких романтиків.

У 1898 році виходить у світ перша збірка віршів молодого письменника «Романтичні пісні». Гессе опублікував цей збірник на власні гроші.

У 1904 році Герман Гессе одружується на фотографі Марії Бернуллі, з якою він познайомився під час його роботи в Базелі в якості продавця книг. У 1912 році сім’я переїздить до Швейцарії. Саме тут Гессе написав свої найвідоміші твори. Роман «Деміан», що вийшов у 1919 році, зустрічає захоплений прийом у читачів, особливо у молоді.

Твори Германа Гессе просякнуті глибоким психологізмом. Він прагнув осягнути внутрішній світ особистості, укладеної в рамки умовностей цього світу. Найбільш відомі його романи «Сіддхартха» (1922), «Степовий вовк» (1927), «Гра в бісер» (1943). Інтелектуально-філософський роман «Гра в бісер» по праву можна назвати вершиною творчості Германа Гессе.

Письменник помер 9 серпня 1962 від крововиливу в мозок.

1905 – Тацудзо Ісікава (Ishikawa Tatsuzō) (пом. 1985), японський письменник.

1916 – Валентин Бережков (пом. 1998), перекладач В. М. Молотова і І. В. Сталіна, письменник.

1923 – Віслава Шимборська (Wisława Szymborska), польська поетеса, лауреат Нобелівської премії 1996 року («Кінець і початок», «Сто потіх”).

В цей день померли:

1778 – Жан Жак Руссо (Jean-Jacques Rousseau), французький письменник і мислитель епохи Просвітництва, музикознавець, композитор і ботанік.

1942 – Євген Петров (справжнє ім’я – Євген Петрович Катаєв), російський радянський письменник, співавтор Іллі Ільфа.

Народився 13 грудня 1903 року. Сам по собі він, хоч і був рідним братом письменника Валентина Катаєва, мав талант швидше публіциста, ніж письменника. До знайомства зі своїм майбутнім співавтором Петров працював спочатку кореспондентом українського телеграфного агентства, а згодом інспектором карного розшуку.

Переїхавши до Москви, Євген стає співробітником журналу «Червоний перець». Він дуже швидко освоюється в столиці, а в редакції стає блискучим організатором і автором фейлетонів. Сучасники згадують юнака як володаря незвичайної комічної фантазії. Тоді ж народився його псевдонім, прізвище Петров, що склалося з по-батькові.

З 1929 року починає видаватися журнал «Дивак», в якому Петров завідує різного роду малими формами, він придумує ідеї карикатур, анекдоти епіграми та інші смішні дрібниці. Там-то і познайомився Петров з Ільфом, який завідував відділом рецензій. Тоді вони вперше стали працювати разом, і в них з’явився навіть загальний псевдонім: Ф. Толстоєвський.

Після цього було 10 років плідної співпраці, коли і були написані всім відомі книги. А в 1937 році Ільф загинув, і Петров знову залишився один. Тоді він пише кілька кіносценаріїв, а з початком війни повертається до діяльності журналіста.

2 липня 1942, повертаючись на літаку з обложеного Севастополя в Москву, Петров загинув.

1961 – Ернест Міллер Хемінгуей (Ernest Miller Hemingway), американський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року.

Народився 21 липня 1899 року в Оук-Парк, штат Іллінойс (США) в сім’ї лікаря. З дитинства він багато читав, а також захоплювався полюванням і риболовлею. Під час навчання в школі Ернест писав замітки і репортажі для невеликої шкільної газети. Саме тоді хлопчик вирішує стати письменником. Його перші оповідання з’явилися в шкільному журналі «Скрижаль» в 1916 році.

Після школи він захотів вступати до університету і переїхав у Канзас-Сіті. Там він працював репортером в газеті «Зірка», висвітлюючи хроніку подій. Під час Першої світової війни Хемінгуей служив в Італії. У 1918 році він був важко поранений і через рік повернувся в США. Був нагороджений срібною медаллю «За відвагу» та «Військовим хрестом».

Після війни Хемінгуей працював журналістом в Чикаго і Торонто. Паралельно він пише оповідання. Згодом він разом з дружиною переїхав до Парижа, де повністю присвятив себе письменницькій діяльності.

У 1926 році був опублікований його роман «І сходить сонце (Фієста)», який приніс Хемінгуею перший письменницький успіх. Ще через рік вийшла збірка оповідань молодого письменника «Чоловіки без жінок», а в 1933 році – «Переможець нічого не отримує». Яскраві драматичні розповіді Хемінгуея, такі як «Вбивці», «Недовге щастя Френсіса Макомбера», «Сніги Кіліманджаро» привернули до себе заслужену увагу критиків і читачів та зміцнили славу письменника.

Грандіозний успіх чекав на роман Хемінгуея «Прощавай, зброє», який вийшов у світ у 1929 році. Цей талановитий твір стає широко відомим і за кордоном.

У 1930 році Хемінгуей повернувся в США. Письменник все своє життя багато подорожував, що й відобразив у своїх романах. У наступні роки вийшли його відомі романи «Смерть пополудні» (1932), «Зелені пагорби Африки» (1935), «По кому дзвонить дзвін» (1940).

У 1953 році Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» (1952). У 1954 році письменник був удостоєний Нобелівської премії з літератури.

Згодом він жив на Кубі, подорожував по Африці.

В кінці життя Хемінгуей страждав від діабету й гіпертонії, проте лікарі були зосереджені тільки на його уявних «психічних розладах».

Втомившись від постійних мук, 2 липня 1961 року Хемінгуей застрелився, не залишивши передсмертної записки.

1977 – Володимир Володимирович Набоков, російський письменник.

Народився (10) 22 квітня 1899 року в Санкт-Петербурзі в родині аристократів. Навчався в Тенішевському училищі Петербурга, захоплюючись літературою, шахами та ентомологією.

З початком Революції сім’я Набокових переїжджає до Криму, а в 1919 році емігрує з країни в Берлін. Володимир у цей час їде в Англію, де навчається в Кембриджі. У 1922 році був убитий батько Володимира.

У 1927 році Набоков одружується з Вірою Слонім. В цей же рік письменник закінчує свій перший роман «Машенька», а слідом за ним пише ще 8 романів російською мовою, серед яких «Захист Лужина» та «Запрошення на страту».

Після початку Другої світової війни Набоков з дружиною змушені виїхати з Німеччини та емігрувати до США, де він заробляє кошти для життя лекціями з літератури в багатьох американських університетах. У США він починає писати англійською мовою, його першими романами є «Справжнє життя Себастьяна Найта» і «Пнін».

З 1960 року Набоков живе в Монтре в Швейцарії і в 1967 році пише свій всесвітньо знаменитий роман «Лоліта» – про любов дорослого чоловіка до дванадцятирічної дівчинки. Роман знайшов скандальну популярність і був кілька разів екранізований.

В останні роки життя письменник випускає свої останні книги – «Бліде полум’я» й «Ада».

2 липня 1977 Володимира Набокова не стало.

1990 – Анатолій Миколайович Яновський (нар. 1919), радянський письменник-прозаїк, драматург.

1999 – Маріо Пьюзо (Маріо Пьюзо), американський письменник італійського походження, автор роману «Хрещений батько».

Народився 15 жовтня 1920 року в Нью-Йорку. Після закінчення служби в частинах ВПС США, в складі яких він воював у Східній Азії і в Німеччині під час Другої світової війни, майбутній письменник закінчив Нью-Йоркський коледж соціальних досліджень і продовжив освіту в Колумбійському університеті.

Під час Другої світової війни Маріо Пьюзо служив в частинах ВПС США. Після закінчення війни він близько двадцяти років працював в урядових установах в Нью-Йорку і за кордоном.

Перша книга письменника, «Темна арена», побачила світ в 1955 році, а з 1963 року він почав працювати позаштатним журналістом і незабаром всерйоз зайнявся письменницькою справою.

В якості письменника Пьюзо прославився в усьому світі романом «Хресний батько», який вийшов у 1969 році і в якому розповідалося про коріння італійської мафії, про корупцію, насильство і закони честі. Книга в 1970-і роки довгий час займала перші місця в списку бестселерів.

У 1991 році Маріо мало не помер від інфаркту, який він переніс в Лас-Вегасі. Однак, після операції на серці він вижив, і повернувся до роботи над романом «Останній дон».

Помер Маріо Пьюзо 2 липня 1999 в своєму будинку на Лонг-Айленді, в Нью-Йорку. Його останній роман, «Омерта» був закінчений незадовго до смерті і незабаром буде опубліковано.

У Маріо залишилися його дружина дружина Карол Джина, з якою Маріо прожив 20 років, і п’ятеро дітей.

Події дня:

1951 – «Правда» засудила вірш В. Сосюри «Любіть Україну».

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 130

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!