16 червня в історії книжкового світу


В цей день народилися:

1313 – Джованні Бокаччо (Giovanni Boccaccio), італійський письменник, автор «Декамерона».

Незаконний син флорентинского купця і француженки. Сімейство його походило з Чертальдо, чому він сам називав себе Боккаччо та Чертальдо. Вже в дитинстві він виявив рішучу схильність до поезії, але на десятому році батько віддав його в науку до купця, який провозився з ним цілих 6 років і все-таки змушений був відіслати його назад до батька через незнищенну відразу молодого Боккаччо до купецького заняття. Тим не менш, Боккаччо довелося ще 8 років нудитися над купецькими книгами в Неаполі, поки батько остаточно не втратив терпіння і дозволив йому вивчати канонічне право. Тільки після смерті батька (1348) Боккаччо отримав можливість цілком віддатися своїй схильності до літератури. Під час свого перебування при дворі неаполітанського короля Роберта він подружився з багатьма вченими того часу і здобув прихильність молодої королеви Іоанни і пані Марії, його натхненниці, описаної ним потім під ім’ям Фьямметта.

Дружба його з Петраркою почалася ще в 1341 в Римі і тривала до самої смерті останнього. Петрарці він зобов’язаний тим, що розлучився зі своїм колишнім розгульним і не зовсім цнотливим життям і став взагалі вимогливішим до самого себе. У 1349 Боккаччо остаточно оселився у Флоренції і неодноразово обирався своїми співгромадянами для дипломатичних доручень. Так, в 1350 він був посланником при Астарро ді Полента в Равенні; в 1351 його відправили в Падую, щоб сповістити Петрарці про скасування вироку про його вигнання й умовити його зайняти кафедру у флорентинскому університеті. У грудні того ж року він отримав доручення до Людвіга Бранденбурзького, сина Людвіга Баварського, випросити у нього допомоги проти (Вісконті). У 1353 він був посланий до Інокентія VI в Авіньйон для переговорів про майбутнє побачення останнього з Карлом IV і пізніше до Урбана V. З 1363 він оселився в маленькому маєтку в Чертальдо, живучи на мізерні кошти й абсолютно зарившись у своїх книгах. Там же він підхопив довготривалу хворобу, від якої дуже повільно відходив. Його стараннями флорентійці, які колись вигнали свого великого громадянина Данте, заснували особливу кафедру для пояснення поеми останнього, і ця кафедра була доручена в 1373 Боккаччо. Смерть Петрарки так сильно засмутила його, що він захворів і 17 місяців по тому, 21 грудня 1375, помер.

Головним твором Боккаччо, який обезсмертив його ім’я, був його прославлений і ославлений «Декамерон» (10-денні розповіді) – збори 100 повістей, розказаних групою із 7 пані і 3 чоловіків, які під час чуми переселилися в село і там коротали час цими розповідями. «Декамерон» написаний частиною в Неаполі, частиною у Флоренції, і зміст його Боккаччо черпав або з древньофранцузьких «Fabliaux», або з «Cento novelle antiche» (Bologna, nelle case di Gerolamo Benedetti, 1525), а також із сучасних поетові подій. Розповіді викладені витонченим, легким язиком, вражаючим багатством слів і виразів, і дихають життєвою правдою і різноманітністю. Бокаччо використовував цілий набір схем і прийомів. У них зображені люди будь-яких станів, будь-якого віку і характеру, пригоди найрізноманітніші, починаючи з найвеселіших і смішних і закінчуючи самими трагічними і зворушливими.

«Декамерон» перекладений майже на всі мови.

1754 – Салават Юлаєв, башкирський поет, сподвижник Пугачова.

Народився 16 червня 1754 в селі Текеєво Шайтан-Кудіївскої волості Уфимської провінції Оренбурзької губернії (нині Славутський район Башкортостану). Село Текеєво до наших днів не збереглося. Він походив із знатного роду, в кожному поколінні якого були тархани, мулли, абизи, батири, які очолювали башкирські повстання з початку 18 століття.

Його історія почалася в жовтні 1773 року. Салават Юлаєв був мобілізований на боротьбу з Омеляном Пугачовим, але разом із загоном Юлаєв перейшов на сторону повсталих, які вели облогу Оренбурга.

До листопада 1774 Салават Юлаєв керував повстанням у Башкирії. 18 січня 1774 його загін приєднується до загону Канзафара Усаєва, полковника армії Пугачова, і вони спільними зусиллями штурмували місто Кунгур. Пугачов високо оцінив вірну службу: 3 червня 1774 року він привласнює Канзафару Усаєву і Салавату Юлаєв чин бригадирів.

Юлаєв керував багатьма ключовими подіями цієї війни, він брав участь у більш ніж двадцяти битвах. Ним і його загоном були взяті Симський і Катавський заводи. Він штурмував Челябінську фортецю, брав участь в облозі Оренбурга, спалив Красноуфімську фортецю.

25 листопада 1774 через зраду Салават Юлаєв був заарештований. На допитах він не видав нікого зі своїх товаришів, намагаючись полегшити свою долю. Після тривалого слідства в Уфі, Казані, Москві, Оренбурзі і знову в Уфі за вироком від 15 липня 1775 Салават Юлаєв разом з батьком – Юлаєм Азналіним, був підданий покаранню батогом і клеймуванню, після чого вони були відправлені на каторгу.

Салават помер на каторзі 26 вересня (8 жовтня) 1800 року.

Герой-башкир відомий також як поет-імпровізатор. Його твори, що збереглися завдяки записам зі слів сказителей у 19 столітті, – одне з видатних явищ ранньої башкирської літератури.

1778 – Олександр Олексійович Плещеєв (пом. 1862), композитор, віолончеліст, поет, драматург.

1828 – Петро Олексійович Безсонов (пом. 1898), російський славіст, фольклорист, видавець збірників болгарського, сербського, російського фольклору.

1871 – Сергій Миколайович Булгаков (пом. 1944), філософ, богослов, публіцист («Філософія господарства», «Філософія імені»).

1880 – Аліса Бейлі (Alice Ann Bailey) (пом. 1949), американський езотерик і письменник.

1892 – Юш Козак (Juš Kozak) (пом. 1964), словенський письменник, есеїст, член словенської Академії наук і мистецтв.

1928 – Роберт Шеклі, знаменитий американський фантаст.

Народився в Брукліні (Нью-Йорк). Після служби в Кореї Шеклі навчався в нью-йоркському університеті, а після закінчення навчання пішов працювати на металургійний завод. У той же час почалася його літературна діяльність.

З 1951 року Шеклі починає професійну діяльність письменника. Шанувальник Бредбері та Каттнера, не дивно, що він став писати фантастичні розповіді, пронизані гумором. Перший його збірник «Де не ступала нога людини» побачив світ у вже в 1954 році.

Далі Шеклі пише роман «Корпорація «Безсмертя», який був екранізований у 1992 році (фільм «Утікач»). Незважаючи на напружену працю, письменник вів кочовий спосіб життя, постійно переїжджаючи зі штату в штат, подорожуючи по Європі.

У 1970-х роках він редагує відділ прози журналу «Омні». Мабуть, саме соціальна спрямованість творів Шеклі, яку не змогла до кінця оцінити американська публіка, принесла йому величезний успіх у східно-європейських читачів. Людям країн, які пережили всі жахи другої світової війни, як нікому була близька фантастика Шеклі, фантастика-застереження, пронизана всією палітрою його вишуканого гумору: від м’якої посмішки до їдкого сарказму.

У 1991 році Шеклі отримує нагороду імені Даніеля Галана, а в Санкт-Петербурзі йому вручають премію «Странник». Фантаст періодично приїжджає в Росію, де його твори набагато краще видаються, ніж у США.

Навесні 2005 року, приїхавши до українських читачів, Шеклі переніс інсульт. 9 грудня 2005 великий фантаст помер від його наслідків у містечку Покіпсі штату Нью-Йорк.

1931 – Юрій Євгенович Ряшенцев, поет.

1937 – Ерік Сігал (Erich Segal), американський письменник, кіносценарист і драматург.

1938 – Джойс Керол Оутс (Joyce Carol Oates), американська письменниця.

1955 – Леонід Борисович Жуков, поет.

1966 – Юлія Латиніна, журналіст, письменник, автор художніх і публіцистичних творів, що носять яскраво виражений економічний характер.

В цей день померли:

1881 – Олександра Йосипівна Ішімова (нар. 1805), російська дитяча письменниця, перекладачка.

1951 – Петро Павленко (нар. 1899), письменник і сценарист.

1970 – Ельза Тріоле (справжнє ім’я Ельза Юріївна Каган) (Elsa Triolet) (нар. 1896), французька письменниця російського походження, дружина Луї Арагона (Louis Aragon), сестра Лілі Брік («Нейлонове століття»).

1979 – Лазар Йосипович Лагін (справжнє прізвище Гінсбург), письменник, публіцист, казкар.

Народився 21 листопада (4 грудня) 1903 року у Вітебську. Псевдонім письменника – «Лагін», вписується в усі офіційні документи, був складений із перших складів імені та прізвища.

Йому пощастило – минули його куля і шашка громадянської, не помер у тифозному маренні… Уже після війни зустрів у Ростові-на-Дону Маяковського, показав йому свої вірші, і вони сподобалися поетові. Але вірші писати Лагін не став.

Він дебютував як робочий кореспондент у 1922 році. У передмові до однієї зі своїх книжок він іронічно згадає про перші віршовані проби: «Говорячи відверто, у мене є чимала заслуга перед вітчизняною літературою: я вчасно і навіки перестав писати вірші». Сміятися над собою письменник не боявся…

Лагін мав гарний голос і рік провчився на вокальному відділенні Мінської консерваторії. Однак не виніс теоретичних дисциплін і втік. Закінчивши відділення політекономії Московського інституту народного господарства, він відслужив в армії, підготував дисертацію в інституті Червоної професури і був відкликаний звідти на постійну роботу в газету «Правда».

«Номенклатурних» вершин Лазар Лагін досяг у 1934 році, ставши заступником головного редактора журналу «Крокодил», чиїм кореспондентом залишався до останніх днів життя.

Тим часом набирала обертів машина репресій. Після розправи над головним редактором «Крокодила» Михайлом Кольцовим Лагін міг стати наступною жертвою. Відвів біду Олександр Фадєєв, відправивши Лазаря Лагіна у тривале відрядження на острів Шпіцберген. Саме там, в Арктиці, у письменника народилася ідея казки «Старий Хоттабич», яка й прославила його.

Вже після війни в кінці 1940-х ідеологічний відділ ЦК вирішив, що в «Старому Хоттабичі» не зовсім правильно розставлені акценти, і рекомендував внести відповідні корективи. Послухатися було неможливо. Коли Лагін взявся шматувати власне дітище, з ним стався інфаркт.

Його перу належать романи «Патент АВ» (1947), «Острів розчарування» (1951), «Атава Проксима» (1956), «З’їдений архіпелаг» (1963), що представляють собою поєднання соціального памфлету з фантастикою і пригодницьким жанром. Про Москву, сучасну й дореволюційну, розповідає роман «Блакитна людина» (1966). Опубліковані й інші твори автора. Книги Лагіна переведені на багато мов.

Події дня:

1816 – після вечора з розповідями про привидів, проведеного на березі Женевського озера в компанії Гордона Байрона і Персі Біші Шеллі, 19-річній Мері Шеллі наснився кошмар, який ліг в основу її роману «Франкенштейн, або Сучасний Прометей».

1934 – створено Спілку письменників України.

1981 – письменник Володимир Войнович за дії, що ганьблять звання громадянина СРСР, був позбавлений радянського громадянства. Свого часу пісню «Закуримо перед стартом» на його слова виспівував з трибуни мавзолею Н. С. Хрущов.

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 92

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!