14 червня в історії книжкового світу


В цей день народилися:

1811 – Гаррієт Бічер-Стоу (Harriet Elizabeth Beecher-Stowe), американська письменниця.

Народилася в місті Лічфілд, штат Коннектикут (США) в сім’ї відомого в той час проповідника Лиману Бічер.
Молодший брат Гаррієт – Генрі Уорд Бічер пішов по стопах батька і також став проповідником. А Гаррієт тривалий час працювала вчителькою в школі для дівчаток, заснованій її сестрою. У 1836 році Гаррієт Бічер вийшла заміж за професора богослов’я з прізвищем Стоу, який був родом з Массачусетсу.
Основною ідеологічною лінією у творчості Гаррієт Бічер-Стоу було знищення рабовласництва і захист жіночої освіти.
Найбільш відомий її роман – «Хатина дядька Тома». У 1851 році він почав друкуватися у вашингтонському тижневику «National Era», а в 1852 році був виданий. У перший же рік у Штатах розійшовся тиражем у 350 000 екземплярів, при цьому загальний тираж видань був 600000 екземплярів. Цей роман 35 разів видавався в Англії і був переведений на 20 іноземних мов.
Подальша літературна діяльність Бічер-Стоу була не так продуктивна, її романи, пройняті духом пуританства і моралізаторства, інтересу критиків та громадськості не викликали. Так що її цілком можна назвати автором однієї книги. Однак, ця книга мала значний вплив: «Через книжки цієї маленької жінки і вибухнула Громадянська війна», – зауважив одного разу президент США Авраам Лінкольн.
Померла Гаррієт Бічер-Стоу 1 липня 1896 у Флориді.

1830 – Микола Степанович Курочкін (пом. 1884), поет-сатирик, перекладач і публіцист, петрашевець, з 1861 року – член товариства «Земля і воля».

1897 – Ян Фрідегор (справжнє ім’я Йохан Фрідольф Йохансон) (Jan Fridegård – Johan Fridolf Johansson) (пом. 1968), шведський письменник.

1924 – Володимир Олексійович Солоухін, російський письменник.

Народився в селі Алепіно Володимирської області в селянській родині. Після закінчення школи вступив до Володимирського механічного технікуму. Під час Великої Вітчизняної війни потрапив у війська особливого призначення, які охороняли Кремль. Після війни вступив до літературного інституту, а з 1946 почав публікувати вірші. Працював у журналі «Вогник».
Письменник багато друкувався в столичній пресі, але популярність прийшла лише з ліричною повістю «Володимирські путівці» – щоденникові записи про рідні місця. Повість була помічена і критикою, і відомими письменниками. Ще більший шум наробили «Листи з Російського музею» (1966) і «Чорні дошки» (1969) – гострополемічні документальні повісті про збереження російської культури.
Із задоволенням Володимир Олексійович писав і науково-популярні повісті про трави, про ловлю риби, про гриби, про сад. Рано написав автобіографічний роман «Мати-мачуха» (1964) про власне життя. Потім серію автобіографічних творів він продовжив у «Прекрасній Адигені», «Вироку» і, звичайно ж, у підсумковій сповідальній книзі «Останній щабель» (1976-1995).
Книга пролежала в столі письменника цілих 20 років. За висловом Володимира Бондаренко, «в той час (тобто в кінці 1970-х) це була бомба, сильніша «Архіпелагу ГУЛАГу». Звичайно ж, у випадку публікації автора чекали великі неприємності, але й світова слава.
На жаль, Володимир Олексійович не ризикнув тоді й навіть не поспішав опублікувати її в роки перебудови. І вийшла книга в скороченому вигляді у 1995 році. Як і очікувалося, великого інтересу вона вже не викликала. В ряду гострої публіцистики перебудовного часу повість уже не виділялася. Швидше, помітили «Солоне озеро» (повість про ката хакасського народу Аркадія Гайдара) і останню повість письменника про російську еміграцію «Чаша».
Був членом редколегії журналів «Молода гвардія» і «Наш сучасник». Послідовно обіймав православні і монархічні позиції.
Помер Володимир Солоухін 4 квітня 1997 в Москві. Похований на батьківщині, в селі Алепіно.

1952 – Леон Уісельтір (англ. Leon Wieseltier), американський письменник.

1973 – Михайло Геннадійович Клікін, російський письменник-фантаст.

В цей день померли:

1837 – Джакомо Леопарді (Giacomo Graf Leopardi) (нар. 1798), італійський поет, філософ.

1927 – Джером Клапка Джером (Jerome Klapka Jerome), англійський письменник-гуморист.

Серед удач автора слід відзначити «Нариси для роману» (1893), «Вони і я» (1909) та деякі інші. Ці твори відзначені більш тонким описом героїв і подій і вільні від притаманного авторові грубого шаржу.
Джером писав не тільки романи і повісті, він – автор багатьох гумористичних оповідань і п’єс, серед яких найбільш популярна «Мешканець з четвертого поверху» (1907). Він непогано знав побут дрібних буржуа і міських службовців, і його улюблений образ – розорений дрібний буржуа, що сподівається повернути втрачене, розбагатіти, впевнений, що він буде рано чи пізно винагороджений за свої чесноти і страждання.

Книги Джерома виходили російською мовою неодноразово.

1936 – Гілберт Кіт Честертон (Gilbert Keith Chesterton) (нар. 1874), англійський письменник.

Народився 29 травня 1874 року в Лондоні. Після закінчення у 1891 році Сент-Повз-cкул, він став вчитися живопису в училищі Слейда при Університетському коледжі.

У 1890 році вийшла друком перша книга віршів Честертона «Дикий лицар». У 1901 році він одружився і в той же час він став широко відомий як категоричний противник англо-бурської війни. У 1922 році Честертон став католиком і почав пропагувати християнські цінності.
Він є автором праць про творчість англійських письменників Роберта Браунінга, Чарльза Діккенса, Бернарда Шоу, Чосера.
Найбільш відомими творами письменника є детективні розповіді про батька Брауна, священика, який вражає своїми здібностями в розшуку злочинців.
Честертон читав лекції в країнах Європи та Америки, виступав на радіо. Помер він 14 червня 1936 року в Біконсфілді (графство Бакінгемшир, Англія).

1939 – Владислав Ходасевич (нар. 1886), поет, критик і мемуарист («Шляхом зерна», «Важка ліра», «Європейська ніч»).

1967 – Микола Миколайович Мінаєв (нар. 1893), поет.

1968 – Сальваторе Квазімодо (Salvatore Quasimodo), італійський поет, лауреат Нобелівської премії 1959 року («Життя не сон», «Земля незрівнянна») (нар. 1901).

1983 – Олексій Сурков (нар. 1899), російський поет, автор пісень («Б’ється в тісній грубці вогонь»).

1986 – Хорхе Луїс Борхес (Jorge Luis Borges), аргентинський письменник і поет.

Народився 24 серпня 1899 року в Буенос-Айресі. Освіту здобув у Швейцарії, в 1918 році переїхав до Іспанії, де приєднався до авангардної групи поетів, ультраїстів.
Повернувшись до Аргентини в 1921 році, Борхес втілив ультраїзм у римовані вірші про Буенос-Айрес. Уже в ранніх творах він відзначався чудовою ерудицією, знанням мов і філософії, майстерно володів словом. З часом Борхес відійшов від поезії і став писати прозу в стилі «фентезі».
Особливістю стилю Борхеса можна вважати лаконічні прозові фантазії, за якими майстерно ховаються міркування про серйозні наукові проблеми; часом вони приймають форму пригодницьких або детективних історій. Ефект справжності вигаданих подій досягається у Борхеса введенням в оповідання епізодів аргентинської історії, імен письменників-сучасників, фактів власної біографії. У 1920-і роки він став одним із засновників авангардизму в іспаномовній латиноамериканській поезії.
На початку 1950-х років він повернувся до поезії; вірші цього періоду носять в основному елегійний характер, написані в класичних розмірах, з римою. У них, як і в інших його творах, переважають теми лабіринту, дзеркала і світу, який трактується як нескінченна книга.
У 1955 році Борхес був призначений директором Національної бібліотеки Аргентини і займав цей пост до 1973 року. У 1961 році Борхес розділив з С.Беккетом Міжнародну видавницьку премію, а в 1979 році – найпрестижнішу в іспаномовних країнах нагороду за заслуги в галузі літератури, Премію Сервантеса.
Його останньою прижиттєвою публікацією була книга Атлас (1985) – збори віршів, фантазій і подорожніх записок.
Помер Борхес в Женеві 14 червня 1986 року.

1986 – Алан Джей Лернер (Alan Jay Lerner) (нар. 1918), американський лірик.

1995 – Роджер Желязни (Roger Joseph Zelazny), американський письменник-фантаст польського походження.

Народився 13 травня 1937 року в місті Евклід, штат Огайо, США. Його батько був поляком, а мати – ірландкою. У десять років Роджер почав писати казки. Закінчивши школу, він вступив на психологічне відділення в Клівлендський університет Вестерн-Резерв, а потім перейшов на відділення англійської словесності. У 1962 році Желязни отримав ступінь магістра в Колумбійському Університеті.
Желязни захоплювався східними єдиноборствами, писав вірші і фантастичні оповідання, вивчав хінді та японську мови, займався медитацією і містикою. Шість місяців відслужив у Національній гвардії США. Його перше оповідання було опубліковано в 1962 році. За повість «Роза для Еклезіаста» він отримав першу премію «Хьюго» в 1963 році. У 1965 році він отримав ще одну премію «Хьюго» і відразу дві премії «Неб’юла».
У 1968 році Желязни завів літературного агента, звільнився зі служби і зайнявся цілком письменницькою діяльністю. У 1975 році разом із сім’єю переїхав до Санта-Фе, де написав більшість своїх найвідоміших творів: 9 з 11 романів «Хронік Амбера», «Міст з попелу», «Знаки дороги», «Варіант Єдинорога», «Тут бувають дракони» та інші. Всього Роджер Желязни є автором 20 романів і чотирьох збірок оповідань. Шість разів він удостоювався премії «Х’юго», три рази – премії «Неб’юла», один раз – французької премії «Аполло», а також премії журналу «Локус» за створення «Хронік Амбера».
Роджер Желязни – лідер руху Нової хвилі в науковій фантастиці, коли фантасти перенесли увагу з роботів і космічних кораблів на людину та її внутрішній світ.
Помер письменник 14 червня 1995 року в лікарні Сент-Вісент міста Санта-Фе.

Події дня:

1942 – На екрани США вийшов мультиплікаційний фільм Уолта Діснея «Бембі», знятий за мотивами казкової повісті австрійського письменника Фелікса Зальтена, випущеної в 1923 році.

В основі сюжету книги і фільму – розповідь про дитинство і юність прекрасного оленя, про його батьків: ніжної матері і батька – Великого Князя лісу, а також добрих друзів і злісних недругів.
Дісней почав створювати картину в 1936 році, але через виробничі складнощі, що виникли в період роботи над нею, стрічка була завершена лише в 1942 році. В процесі її підготовки художникам-аніматорам доводилося ретельно вивчати повадки, рухи й анатомічну будову тварин. Для цього Диснею із заповідника прислали двох чотиримісячних оленят. Незабаром студія перетворилася на справжній зоопарк. Там були два скунса, білки, птахи, кролики, бурундуки, сови та інші мешканці лісу. Під час роботи над фільмом було виготовлено більше чотирьох мільйонів малюнків.
Прем’єра мультфільму відбулася 14 червня 1942 року. «Бембі» номінувався на «Оскар» у трьох категоріях – найкраща пісня («Love Is A Song»), найкраща музика і найкращий звук, проте не отримав жодної нагороди.
У рік прем’єри мультфільм провалився в прокаті, однак при повторних показах знайшов популярність і в результаті став культовим. У 1948 році картина отримала премію «Золотий глобус».
«Бембі» став найулюбленішим творінням Уолта Діснея. Захоплений героїзмом радянського народу в боротьбі проти фашизму, він подарував одну з копій фільму СРСР, де стрічка мала величезний успіх.

1966 – Римська курія оголосила про припинення видання офіційного переліку книг («Index librorum prohibitorum»), читання яких заборонено під загрозою відлучення від католицької церкви. Перелік видавався з 1559.

Автор: alla

Можливо вас зацікавить:
 

Переглядів: 146

Є що сказати? Залиште свій відгук прямо зараз!